Розділ 42.

 Родіон та Елла наступного дня після підводних пошуків знову відвідали Катю. У неї вчора медпрацівники зняли гіпс із правої руки, променева кістка повністю зрослася після перелому, в іншому поліпшень не було, ніг вона, як і раніше, не відчувала.

 Взявши вкотре до рук стародавній ключ від скрині, у якій за переказом міститься Меч Ареса, Катя почала озвучування нового видіння:

 «Після полудня 30 червня 1954 року в кабіні вантажного автомобіля, що прямував із хутора Буда до міста Черкаси, сиділа, корчачись від болю вагітна жінка. Вона сама вблагала голову колгоспу, щоб виділив машину відвезти її в лікарню до обласного центру, що знаходився зовсім поруч. Жінку звали Леся, вона відчувала, що час пологів зовсім близько, але щось йшло не так, внизу живота сильно боліло. Крім того, у неї спостерігалося нервове виснаження, спричинене переживанням за чоловіка, якого заарештували співробітники державної безпеки, і про його долю вона нічого не знала ось уже півроку.

 За кермом ГАЗ-51 перебував сусід, молодий хлопець Яша. Ґрунтова дорога попереду робила різкий поворот біля Свято-Троїцького Мотронинського монастиря, там же, з іншого боку дороги, внизу, в тінистому лісі серед буків та в'язів знаходилося джерело Святого Онуфрія, воді з якого місцеві жителі приписували цілющі властивості. Після повороту, прямо навпроти монастиря, вантажівка раптово заглухла. Водій вийшов з машини, відкрив капот, намагаючись зрозуміти, що ж сталося. Зовнішніх ознак несправності двигуна Яків не виявив, але машина не заводилася. Акумулятор був у нормі, але постійні спроби водія знову завести двигун, підсаджували і його. Найімовірніше, виною була несправність бензонасоса, водій, хоч і не був механіком із достатнім досвідом, вирішив самотужки його розібрати й почистити. У цій глушині сподіватися, що з'явиться на цій дорозі якийсь автомобіль, щоб попросити сторонню допомогу або пересадити в нього вагітну, не було.

 Раптом Леся відчула, що вона народжує, почала сильно кричати, у неї починалися перейми. Яків сильно перелякався, кинув гайкові ключі на землю і побіг у бік жіночого монастиря по допомогу.

 Через деякий час з боку монастиря на підводі з одного коня, керованої молодою черницею в чорному вбранні, під'їхав і Яків.

 Хлопець допоміг зійти з кабіни вантажівки вагітній жінці, яку він і черниця поклали на підводу, вистелену свіжим сіном. Черниця сіла поруч і взяла в руки віжки.

Яків проводив підводу поглядом, черниця направила коня звивистою ґрунтовою дорогою в монастир.

 У монастирі в Лесі відійшли води, і в келії в присутності двох черниць, одна з яких була досвідченою в прийнятті пологів, вона народила, проте її охопив жар і відкрилася кровотеча. Леся поворухнула пересохлими губами і запитала:

 - Хто? Хто в мене народився?

 - Дівчинка, - відповіла старша за віком черниця, яка приймала пологи. Молода черниця, яка привезла Лесю в монастир, показала новонароджену матері. Леся посміхнулася і знову запитала:

 - У неї все гаразд? Вона здорова? Чому я не чую її голосу?

 - З нею все гаразд, - заспокоїла старша черниця.

 У цей час новонароджена захникала і закричала.

 - А ось як вона кричить, чуєте?

 - Слава Богу! - зраділа Леся, почувши крик своєї доньки.

 У матері кровотеча не припинялася, чим це загрожує, розуміла старша з черниць, але нічого не могла вдіяти, тільки підставляла тазики й тихо молилася, шепочучи, можливо, й не молитви, а якісь, відомі лише їй, замовляння.

 Заспокоївшись, Леся зняла зі своєї шиї золотий медальйон із короною та вензелем, схожим на старовинний герб, і сказала молодій черниці, яка тримала на руках її доньку:

 - Це наша родинна реліквія… Прошу вас, будь ласка, передайте їй медальйон, коли вона виросте... Прошу вас, подбайте про неї, назвіть її...

 Леся не встигла сказати, яке ім'я вона хотіла дати своїй доньці, голова її відкинулася вбік, погляд застиг.

 Старша черниця глянула на настінний годинник, щоб зафіксувати момент смерті, стрілки показували 15 годин 54 хвилини, потім заплющила очі померлої, запалила свічку, перехрестилася і промовила над нею тихо:

 - Спочивай з Господом, на все воля Божа.

 Молодша черниця з дівчинкою на руках і сльозами на очах вибігла з келії на подвір'я монастиря, у долоні вона стискала переданий матір'ю дівчинці медальйон.

 На подвір'ї монастиря, звернувши погляди до неба, стояла група черниць, серед яких була і настоятелька - ігуменя Серафима. Молода черниця, похитуючи, намагалася заспокоїти дівчинку, яка невпинно кричала. Тільки зараз молода черниця зрозуміла, що в небі щось не так, тому що навколо стало дуже темно, але ж ще був не вечір. Поглянувши на небо, вона здригнулася від переляку, замість Сонця її погляду постало чорне коло, облямоване світловим ореолом. Небо раптом стало зовсім чорним, як уночі, і можна було навіть розгледіти на ньому деякі зірки. Молода черниця підійшла до настоятельки.

 - Так, я в курсі, що до нас привезли породіллю, - сухо сказала настоятелька першою, суворо глянувши на черницю з дитиною.

 - Народилася дівчинка, її мати, вона... померла, - тремтячим голосом сказала молода черниця.

 - На все воля Господа нашого, - перехрестилася ігуменя. - Я повідомлю куди треба, і про новонароджену теж повідомлю, ми ж не дитячий притулок. При матері були документи?