Розділ 41.

 У рульовій рубці яхти «Роксолана» в якості вахтового матроса перебував голений налисо чоловік років шістдесяти. Його, який володів і англійською, і турецькою мовами, найняв у Херсоні власник стамбульської яхти лоцманом для подорожі Каховським водосховищем.

 Коли «Кефіс» проходив повз, лоцман довго розглядав водолазний катер за допомогою електронно-оптичної системи спостереження, встановленої на яхті. При збільшенні кратності приладу з борту «Роксолани» можна було навіть прочитати напис на каблучці, подарованій Родіоном Еллі.

 Поглянувши на турків, які пили шампанське і веселилися в компанії красивих дівчат, лоцман відкрив свою чорну валізку, звідки дістав і налаштував супутниковий телефон. На кисті його правої руки, що тримала телефон з антеною, красувалося татуювання міфічного птаха Хан-Гаруди.

 У напівтемряві кремлівського кабінету його господар чекав на важливий телефонний дзвінок, однак коли чорний стаціонарний телефон затремтів і став видавати гучний, схожий на трель солов'я звук, той, хто чекав на цей виклик, не одразу зняв слухавку. Почекавши кілька серій виклику, господар кабінету не поспішаючи підняв телефонну трубку і привітав співрозмовника. Потім мовчки вислухав його доповідь і, мабуть, не почувши для себе найголовнішого, перепитав:

 - Вони його не знайшли? Чому ви вирішили, що вони завтра або ще коли-небудь не продовжать пошуки? Чи означає це, що він захований в іншому місці водосховища? Ви в цьому впевнені? Цьому вашому агентові можна довіряти?

 Після уточнення інформації і, мабуть, наступної пропозиції від абонента, господар кабінету закінчив розмову роздратованим тоном:

 - Але це ж не наша територія! Ми не можемо там влаштовувати подібні заходи! Я сам про це доповім помічникові президента!

 Після того, як слухавку було повернуто на своє місце, господар кабінету увімкнув настільну лампу і в блокноті власноруч зробив запис:

«Потрібно зробити так, щоб південь України, навіть якщо не стане знову нашим, був би під нашим повним контролем. Для гарантії того, що те, що ми шукаємо, буде на нашій території, в ідеалі потрібно приєднати Запорізьку область, можливо, тільки її половину, але наш новий кордон має проходити по середині Каховського водосховища, тобто по старому руслу Дніпра. Тоді і Кам'яна Могила, і Кам'яні Могили, і Мамай-Гора, і схована зараз під водою стародавня столиця скіфів виявилися б доступними для дослідження нашими фахівцями. Але для того, щоб впритул підійти до Нікополя, повернення територій потрібно розпочати з Криму, Донецької та Херсонської областей, які межують із півднем, сходом та заходом Запорізької області».

 Господар кабінету відклав убік блокнот із ручкою, підвівся з-за столу і підійшов до вікна, з якого відкривався вид на Червону площу, де на будівлі ГУМу після концерту, присвяченого 1025-річчю Хрещення Русі, що відбувся, все ще продовжував висіти величезний транспарант: «Русь Свята, бережи віру Православну!».

 - Що ж, дякую вам за ідею, організатори концерту, - сказав він сам собі вголос, і повернувшись за стіл, продовжив запис у блокноті:

 «От що нас зможе знову об'єднати - єдина віра наших предків! А те, що Руссю від початку був Київ, де і був хрещений народ православний, повинно тільки підкреслювати, що "ми вийшли з однієї утроби", тоді і війни ніякої не потрібно?!

 Президент під час нещодавнього візиту до Києва і Севастополя намагався донести ці тези українському керівництву, але залишився непочутим... Тож справа лишається за церковними лідерами, московський патріархат в Україні має найбільший вплив, сподіваємося, паства, як вівці, підуть за своїм пастухом...

 Необхідно також підключити пропагандистів, і щодня віщати думки "про єдиний народ" на всіх телеканалах. А ще, треба вийти з ініціативою поставити в Москві пам'ятник хрестителю Русі - князю Володимиру. На відміну від київського пам'ятника, де у князя Володимира ледь помітний меч з-під плаща, у Москві меч має стати другим після хреста за значенням у композиції».