Розділ 37.

 У ворота урядової дачі «Заріччя», що відчинилися, в'їхала чорна «Чайка». На задньому сидінні автомобіля перебували голова КДБ СРСР Юрій Володимирович Андропов та секретар ЦК КПРС Михайло Андрійович Суслов. Під'їхавши під самий парадний вхід зі сходовим майданчиком, машина зупинилася. Офіцер охорони, який підійшов, щоб відчинити двері автомобіля, довго не наважувався це зробити, помітивши, що високопосадовці, які прибули, не поспішали виходити із салону.

 - Ну що? Ні пуху, - сказав Андропов, простягнувши Суслову чорну шкіряну папку.

 - Не змушуйте посилати вас до біса, Юрію Володимировичу, - сказав Суслов і відчинив двері.

 Офіцер охорони відчинив двері автомобіля повністю, і допоміг вийти з машини високопоставленому гостю, після чого провів його до робочого кабінету на другому поверсі заміської резиденції Генерального секретаря ЦК КПРС. Хоч був і вихідний день, Брежнєв чекав на гостя, проте розташувався по-домашньому: у спортивному костюмі, в окулярах із газетою в руці, сидячи в кріслі-гойдалці перед каміном, у якому потріскували поліна.

 - А, Михайло Андрійовичу, заходь, дорогий, - зрадів Брежнєв.

 - Доброго дня, Леоніде Іллічу, ось як домовлялися, вибачте за занепокоєння.

 - Ну, що ти вибачаєшся, справи є справи...

 У цю хвилину на столі Генерального секретаря задзвонив телефон без номеронабирача з Гербом СРСР, і Брежнєв, відклавши газету, поспішив узяти слухавку. Вислухавши інформацію, яку йому повідомили, Леонід Ілліч вимовив:

 - Добре, дякую, через півгодини можете в ефір видати спеціальний репортаж.

 Поклавши слухавку, Брежнєв звернувся до Суслова:

 - То що тебе привело до мене сьогодні?

 - Леоніде Іллічу, питання серйозне, кадрове, - Суслов спішно почав відкривати чорну шкіряну папку, дістаючи якісь папери.

 Побачивши фотографію на особовій справі, Брежнєв вимовив:

 - А, знову за свого ставропольського "комбайнера" прийшов просити, куди цього разу? Нехай із сільським господарством розбирається, ми його в Москву забрали на прохання Андропова, ми йому доручили важливий і відповідальний напрямок, поки що успіхів не бачу... Пшеницю за кордоном закуповуємо, чи нечувана справа? От ти скажи, навіщо ми казахстанську цілину розорали? Навіщо зрошувальними каналами південь України і Кубань покрили? Що мовчиш? Ще які будуть запитання?

 - Щодо відкриття монумента Батьківщина-мати в Києві?

 - А щось не так? Щербицький мене постійно тримає в курсі, він узагалі такий молодець, усе йде за планом, відкриття - у День Перемоги!

 - Ні, все нормально, але кажуть, нібито за дзвінком настоятеля Печерської лаври меч укоротили, щоб він був не вищим за церковні хрести?

 - Дивуюся я тобі, Михайло Андрійовичу, ти що, на Бессарабському ринку в Києві підслуховуєш інформацію? Меч справді вкоротили, але з технічних міркувань після випробування в аеродинамічній трубі, щоб витримував вітрові навантаження. Якщо цікаво, звернися до фахівців. А історія з хрестами на куполах мені подобається, адже ми ж - мирні люди? Нехай так у народі й кажуть... До речі, наша «сталева баба» разом із постаментом буде найвищою у світі! Вищою за американську Статую Свободи та нашу Батьківщину-матір у Волгограді!

 - Чому ж тоді не в Москві, не в столиці, чому в Києві ставимо?

 - У Москві ще встигнуть поставити... Київ був столицею Русі, коли Москви ще й не існувало... Україна заплатила величезну ціну за цю Перемогу, і ціна ця - мільйони життів, - при цих словах Брежнєв натиснув на кнопку відеомагнітофона Panasonic, а на екрані телевізора Grundig з'явилися кадри фільму «В бій ідуть одні старики».

 Леонід Ілліч рукою вказав гостю на екран, запрошуючи до перегляду, і, явно симпатизуючи головному героєві картини капітану Титаренку, якого зіграв актор Леонід Биков, проговорював тихо, практично нечленороздільно, слова, які лунали в кадрі:

 «Ну, так що ви все-таки бачили? Як же ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Україною билися!».

 «А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села...».

 «Е, ні! А повітря? - Інше! А небо? - Блакитніше, і земля - зеленіша!».

 Брежнєв зупинив запис, вказуючи на японський відеомагнітофон і німецький телевізор, здивовано вимовив:

 - Ось, розумієш, яка штука, ми їх у війні перемогли, а вони он яку техніку роблять! Треба й у нас налагодити виробництво таких іграшок!

 - Зате ми в космос ракети запускаємо, і військова техніка у нас на вищому рівні!

 - До речі, про космос, - Брежнєв різко глянув на годинник і знову увімкнув кнопкою пульта дистанційного керування телевізор, на екрані починався спеціальний випуск новин, диктор центрального телебачення Ігор Кирилов повідомив:

 «Передаємо важливе урядове повідомлення! Сьогодні, 22 березня 1981 року, о 17 годині 59 хвилин за московським часом у Радянському Союзі з космодрому «Байконур» здійснено запуск пілотованого космічного корабля «Союз-39» у рамках програми «Інтеркосмос». Космічний корабель успішно виведений на орбіту ракетою-носієм «Союз – У». Екіпаж, у складі командира корабля Джанібекова Володимира Олександровича та космонавта-дослідника, громадянина Монгольської народної республіки, Гуррагчі Жугердердемідійна, почувається добре. Стикування з орбітальним комплексом «Салют-6» заплановано на завтра».