Розділ 32.

 Морозного листопадового ранку 1944 року Сталін курив люльку і дивився на високі ялини з вікна урядової дачі у Філях. Він чекав Вольфа Мессінга. Вождю вже повідомили, що відомого парапсихолога доправили до нього, і він очікував на появу Мессінга у своєму заміському кабінеті.

 У двері кабінету постукали, Сталін обернувся і дозволив увійти. У отворі дверей з'явився Мессінг у супроводі офіцера охорони. Сталін жестом відпустив офіцера, і також жестом запропонував своєму гостю сісти за стіл. На столі стояв трофейний котушковий магнітофон. Сталін, продовжуючи випускати клуби тютюнового диму, розпочав діалог:

 - Доброго дня дорогий, Вольфе Григоровичу!

 - Доброго дня, товаришу Сталін!

 - Вибач, що відірвав тебе від особистих справ у вихідний день, але є справа державної важливості, - Сталін, відклавши люльку для паління, натиснув клавішу магнітофона. Стрічка почала рух. Котушки магнітофона закрутилися. - Тут запис наради, зроблений у ставці Гітлера в грудні 1943 року. Послухай, будь ласка, після чого я повідомлю, навіщо я тебе запросив. Запис без перекладу, у мене є стенограма наради російською, але ти ж німецьку розумієш?

 - Розумію, Йосипе Віссаріоновичу, - підтвердив також кивком голови Мессінг.

 Сталін продовжив курити люльку і дивитися у вікно.

 З динаміків почувся кричущий голос Гітлера, що супроводжувався ударами кулаків по столу:

 «Без Нікополя, без марганцю... війна буде найближчим часом програна! Шпеєру не пізніше, ніж за три місяці, доведеться зупинити виробництво, тому що у нього немає запасів! Наказую, зосередити для оборони Нікополя всі наявні сили!»

 Далі пішли доповіді генералів, серед яких багато хто обережно натякав фюреру, що безглуздо тримати в цьому районі велике угруповання сил, та ще й перекидати сюди додаткові танкові дивізії, оголюючи інші ділянки фронту.

 Але Гітлер був непохитний і вимагав захищати нікопольський плацдарм за всяку ціну, він переконував воєначальників:

 «Втрата Нікополя і в продовольчому, і в господарському відношеннях для нас незмірно важча, ніж втрата там, на півночі. Таким чином, я вирішив перекинути необхідні сили. Із заходу я не можу перекидати війська в масових масштабах. Ми можемо отримати необхідні сили тільки з півночі. Я думаю, що необхідно звільнити з групи «Північ» дванадцять дивізій».

 Нараду з генералами в ставці фюрер закінчив фразою:

 «Що ж стосується нікопольського марганцю, то його значення для нас взагалі не можна висловити словами! Ще раз повторю, що втрату Нікополя можна прирівняти до програшу у всій війні!».

 Сталін зупинив рух стрічки, натиснувши клавішу на магнітофоні. Після паузи, відклавши люльку для куріння в спеціальний футляр, «вождь народів» запитав у парапсихолога:

 - Чим їм був такий важливий Нікополь? Можеш мені сказати, Вольфе Григоровичу?

 - Судячи з доповіді Гітлера, вся справа в запасах марганцевої руди в цьому районі, яка, як я розумію, використовувалася для виробництва високоміцних сталей для бронювання техніки?

 - Нісенітниця! Німецькі заводи на той момент отримували марганцеву руду з родовищ Лотарингії та Болгарії... Крім того, вони накопичили нашу руду в достатній кількості, ешелонами відвозячи її з-під Нікополя, починаючи з осені 1941 року.

 Нашою розвідкою підтверджується ще один факт, що «марганець» був лише приводом для Гітлера, щоб зосередити якомога більше сил для утримання нікопольського плацдарму. У щойно почутій тобою промові, Гітлер апелює до рейхсміністра Альберта Шпеєра, який не був присутній на нараді, що в нього, тобто у німецької оборонної промисловості, є проблеми з марганцем... Однак начальник генерального штабу вермахту генерал-полковник Курт Цейтцлер засумнівався в цьому і особисто звернувся до рейхсміністра військового виробництва з проханням надати генеральному штабу інформацію про запаси марганцю в разі втрати родовищ у районі Нікополя. Так ось, Шпеєр, який нічого не підозрював, дає телеграму Гітлеру і генеральному штабу, в якій ідеться про те, що у німецької промисловості існують запаси марганцю, яких вистачить для ведення вісімнадцяти місяців війни!

 А тепер, Вольфе Григоровичу, послухай, будь ласка, запис із кабінету Гітлера, який викликав до себе «на килим» Шпеєра.

 Сталін знову натиснув клавішу магнітофона, з динаміків якого почувся істеричний крик фюрера:

 «З вашої милості я потрапив у нестерпне становище! Нарешті в мене з'явився привід, щоб змусити групу армій битися за Нікополь! Аж раптом з'являється Цейтцлер зі своєю доповідною і ваша телеграма! І я опиняюся брехуном! Якщо ми втратимо Нікополь, то це станеться з вашої вини, Альберте! Я забороняю вам раз і назавжди передавати будь-яку інформацію третім особам! Чуєте? Вам зрозуміло? Я забороняю!!!».

 Сталін знову зупинив прослуховування, і звернувся до Мессінга:

 - Розумієш, з якоїсь причини Нікополь був для Гітлера настільки важливим, що він навіть перевів дванадцять дивізій, які брали в облогу Ленінград, на нікопольський плацдарм, щоб утримати його, тим самим давши змогу нашим військам прорвати блокаду північної столиці наприкінці січня 1944 року. Нікопольський плацдарм гітлерівцям, проте, не вдалося надовго утримати, хоча вони й відчайдушно за нього билися, але чому ця місцевість для них була такою важливою? Важливішою, ніж Ленінград? Важливішою, ніж Крим? Важливішою, ніж Київ? Думаю, тут справа в іншому...