Розділ 29.

 Увечері наступного дня Родіон та Елла, вже після відвідин Каті, знову зустрілися з Грековим у музеї, цього разу його директор для спілкування надав просторішу, ніж його кабінет, виставкову залу. Кирило Мефодійович уважно слухав запис оповіді Каті, який кілька годин тому зробила на диктофоні свого смартфона Елла, і в його уяві озвучене нове видіння немов перетворювалося на кадри кінохроніки.

 Російський імператор Микола ІІ прокинувся від яскравого сонячного світла, що наповнило простору спальню. Потягнувшись на ліжку, зметикував, що перебуває не в Лівадійському палаці, сповненому прислуг, де відпочиває його родина. Так сталося, що він учора залишився на нічліг у маєтку барона Фальц-Фейна в Асканії-Нова після виснажливого автопробігу з Ялти, влаштованого разом із друзями.

 Причепурившись, цар вийшов на подвір'я садиби вбраний у все біле: біла сорочка з жабо, білі штани та білі туфлі. У сліпучих сонячних променях подвір'я сміливо можна було назвати пташиним, з усіх боків лунали звуки та крики різноманітних птахів, кукурікання півнів, гоготання гусей, шипіння індиків. Імператор неспішно попрямував доглянутим газоном у напрямку господаря маєтку, який сидів спиною до нього в плетеному кріслі-гойдалці біля фонтану, в якому купалися качки та лебеді. Дорогу перед імператором перейшов гордий павич, що розпустив хвіст. Микола милувався його різнобарвним оперенням, але раптом хтось, нібито вдарив його ззаду.

 Імператор повернувся, нападником виявився червоний півень, який розпушивши пір'я біля горла, нахиливши голову і піднявши крила, пустився в нову атаку, підстрибуючи та намагаючись будь-що-будь клюнути. На допомогу цареві поспішив доглядач зоосаду Климентій і сам барон. Півня вдалося прогнати, але всеросійський самодержець виглядав переляканим, нібито на нього намагався напасти тигр. Коли імператора посадили перед фонтаном у таке ж плетене крісло-гойдалку, в якому сидів і господар садиби, Микола звернувся до барона:

 - От вже не думав, що сон може виповнитися так скоро... Уявляєш, Фрідріху, мені сьогодні наснилося, ніби на мене напав червоний півень, й не просто напав, як цей, а злетів і сів мені на голову, скинув корону і взявся мене клювати прямо в тім'ячко, через що моя голова та обличчя повністю були в крові. Уві сні я був у білому мундирі з орденами і спробував руками зігнати півня, проте тільки забруднився кров'ю, якою також вимазав і мундир… Після чого я прокинувся.

 - Кров, наскільки мені відомо, сниться до родичів. Ваша Величність, ви просто скучили за своєю сім'єю, за своїми дітьми, скоро ви їх побачите, не переживайте, - заспокоював царя барон. - Дозвольте мені ненадовго відлучиться, розпоряджуся, що нам подати на сніданок. Можливо, рагу з того півня бажаєте?

 - Ні, ні, що ви, нехай живе. Слід зізнатися, що це був перший ворог у моєму житті, який висловив свою ворожнечу відкрито...

 - Тоді якому м'ясу віддаєте перевагу? Бажаєте фазанів?

 - Нехай будуть фазани.

 - Чудово.

 Барон віддалився. Микола задумливо дивився на падаючу в ставок воду з глечика, який був частиною скульптурної композиції біблійної Рахілі. Він навіть не помітив, як до нього ззаду підійшла немолода циганка, яка гукнула:

 - Пане, дай руку, поворожу.

 - У мене нема чого тобі дати, точніше, із собою в кишенях нічого немає.

 - Нічого, побачиш мене ще, тоді й винагородиш мене. Дай руку, сподобався ти мені, нагадуєш царя нашого, Миколашку, який на грошах.

 - А якщо почую, що-небудь погане, за що тоді тебе нагороджувати?

 - Усі люблять чути про себе та своє майбутнє тільки добре, це правда. А хіба християни не повинні приймати все зі смиренністю, погане чи добре, адже на все воля Божа?

 - Це вірно, та й не належу я собі. Добре, ворожи!

 Циганка взяла руку царя і довго не могла вимовити ні слова. На її обличчі можна було прочитати жах і стурбованість, нарешті, вона сказала:

 - Не дарма ти турбуєшся про свою долю. Бачу в мундирі тебе військовому, через три місяці війна почнеться кривава, такої ще не було на світі. Царство повстане на царство, народ на народ, уся сім'я твоя, діти твої опиняться в небезпеці. Я не знаю як тобі допомогти? Все залежить від тебе самого, але не тільки твоя доля і доля твоєї родини, мільйони душ, чомусь бачу в крові та вогні, які волають до тебе! Бійся міста, що носить ім'я Катерини! Це все, що я можу тобі сказати. Не потрібно мені нічого за те, що я тобі сказала. Прощавай.

 Циганка швидко прибрала від себе руку Миколая та поспішила покинути садибу, шелестячи брязкальцями на довгій червоній сукні.

 Через деякий час Фальц-Фейн повернувся до Миколая і сів у крісло навпроти. Помітивши засмучені почуття государя, барон звернувся до нього:

 - Що сталося, дорогий друже? Чим ви так засмучені? Досі думаєте про свій сон чи про того злощасного півня? Треба було все-таки його засмажити!

 - Ні, не про сон я зараз думаю. Щойно до мене підходила одна циганка...

 - Ось як! Хто ж її пустив на територію садиби? Покараю охоронців! Прохідний двір якийсь! Тут нещодавно розташувався кочовий циганський табір поруч із моїм гаєм, життя від них немає місцевому населенню. То коні, то кури зникають. Поліцейському приставу вже написав. Ну, а що, циганка? Грошей хотіла?

 - Поворожити вирішила мені. Те, що всі пророкують війну, я не здивований. Газету візьмеш, і там все, що вона сказала, можна прочитати. Фраза її одна мене вразила, вона сказала, що мені потрібно боятися міста, названого ім'ям Катерини.