Розділ 27.

 На долоні в Каті лежав стародавній ключ від скрині, у якій скіфський цар Скіл сховав Меч Ареса, але про це знали лише Елла й Родіон. Стиснувши ключ у кулаці лівої руки, Катя входила в транс, однак цього разу щось відбувалося не так, як під час інших подібних сеансів. Обличчя Каті перекосило, схоже, від страху, з постікленілих очей самі собою котилися сльози, її голос затремтів, але тільки лише для того, щоб повідомити:

 - Я не можу вам сказати те, що я бачу, це надто жорстока сцена, але ви хочете чути про все, що мені "показують", тому постараюся передати зміст побаченого без подробиць.

 Так от, я побачила сцену страти запорізького козака біля того величезного плоского каменю, де було страчено й Сансара, і на якому все ще височіла піраміда з каменів, принесених у це місце воїнами Мамая перед походом на Московію. Козака полонили біля Микитина Рогу турки, які вимагали переходу воїна на їхній бік і зречення від православної віри. Козак відмовився переходити до них на службу, і не став відрікатися від віри своїх предків. Тоді турки зігнули два дерева, що росли біля піраміди, і прив'язали до їхніх гілок руки і ноги, роздягненого до гола козака. Перед тим, як його тіло буде розірвано на шматки, козак вимовив:

 - Немає більшої честі для вірянина, ніж загинути за Христа - Бога нашого! А також за свою землю і за свій народ! Вам цього не зрозуміти, бусурмани! А за мене вам помститься отаман Сірко! - після чого сам дав команду туркам відпустити дерева.

 Голос Каті знову змінився, у його звучанні відчулися металеві нотки, але з більшою впевненістю вона продовжувала озвучувати чергове видіння, у яке, наче в сон, поринали Родіон та Елла.

 Розсікаючи хмари густого ранкового туману, Дніпром плив великий човен, на носі якого стояв цар Петро Перший. З непокритою головою, у розстебнутому жупані, під яким був одягнений камзол, московський цар, приставивши до ока підзорну трубу, вдивлявся крізь туман в обриси берегів. Човном, схожим на давньоруський, керував капітан, який сидів на кормі біля кермового весла та ритмічно віддавав команди шістьом веслярам. Поруч із царем на носі човна стояв чоловік у військовому мундирі та треуголці, в руках у нього були згорнуті в сувої географічні мапи. Минувши мілководні пороги з вируючою в деяких місцях водою, човен увійшов у довгасту спокійну річкову затоку, схожу на глечик з вузьким горлечком.

 - Так ось ти який, Кам'яний Затон?! - опустивши підзорну трубу, цар оглядав вже помітні обриси лівого дніпровського берега. - Так тут же може розміститися ціла річкова флотилія! - із захопленням вимовив Петро Перший, його витріщені очі блищали від радості.

 Човен причалив до берега в тому місці, де вже кілька років за наказом його Величності ніс службу гарнізон солдатів, охороняючи від набігів ногайців переправу, що мала важливе торговельне і стратегічне значення для Російської держави. Петро зійшов на кам'янистий берег, де для його вітання вишикувалися солдати, команди яким віддавав офіцер гарнізону.

 - Тут навколо багато каміння, а ви для редуту використовуєте тільки земляні насипи?! - без привітання звернувся цар до офіцера. - Наказую, облаштувати в цьому місці кам'яну фортецю, оснастити редут ще більшою кількістю гармат! Наскільки я розумію, після цього місця порогів вже немає, і Дніпро йде до моря як канал в Амстердамі? А це означає, що з моря до цього місця можуть завітати османські кораблі!

 - Государю, - звернувся до царя чоловік у військовому мундирі, який супроводжував його в поході, - посилення нашої військової присутності на цій переправі, яку використовують для походів по сіль до Криму чумаки, може спричинити невдоволення запорожців, які мають свої поселення на протилежному березі, але цю місцевість вони також вважають територією своєї вольності.

 - Вольності, кажеш? Чи не занадто багато ми даємо їм свободи? Я їм не довіряю, того й дивись, ці чубаті укладуть союз із татарами й турками проти мене! Тому фортеці в цьому місці бути!

 Петро підійшов до піраміди, викладеної з каменів різної форми на плоскій скелі. Взявши в руки один із каменів, можливо, який поклав у цю гірку сам Мамай, московський цар жбурнув його до ніг офіцера з гарнізону Кам'яного Затону і сказав:

 - Ось вже хтось вам і каміння для редуту приготував! Тут же, на на цій скелі бастіону і саме місце! Гармати мають бути спрямовані на всі боки! Зараз не зрозуміло, з якого боку очікувати нападу ворога...

 Катя на хвилину перервала свою розповідь, але потім, немов перегорнувши сторінку книги, продовжила озвучувати нове видіння:

 На дніпровській кручі зупинилися чотирнадцять карет, що прямували низкою. З карети, що їхала на чолі, запряженої сорока кіньми, вийшли князь Григорій Потьомкін, імператор Священної Римської імперії Йосип ІІ та імператриця Катерина Друга в супроводі фрейлін - племінниць свого фаворита: Олександри Браницької та Катерини Скавронської. Імператриця, одягнена в сірий сукняний капот, тримала в руці келих, наповнений мадерою. З інших карет також виходили особи, які супроводжували в поїздці до Криму імператрицю.

 - Погляньте, друже мій, на цю красу, - вказуючи келихом з вином, і окреслюючи ним півколо лінії обрію, Катерина звернулася до Йосипа.

 З місця височини, на якому стояла свита імператриці, відкривався чудовий вид на Дніпро. Внизу біля берега річки, усіяної безліччю островів, виднілися якісь будівлі, церква та пристань, а серед зеленої рослинності на протилежному березі біліла якась фортеця.