Розділ 21.

 У вихідні дні, що настали, Родіон та Елла не брали участі в розкопках, вирішивши трохи відпочити, у зв'язку з чим, домовилися з Катею на зустріч у суботу в денний час.

 Учорашній день на Мамай-Горі для членів експедиції завершився вже після заходу сонця. Виявлена в другій половині дня неоднорідність ґрунту на новому місці вабила учасників розкопок своїм можливим вмістом. Ближче до вечора у викопаній ямі археологи знову виявили сліди стародавніх поминок: кістки великої рогатої худоби, глиняні черепки битого посуду, а також фрагменти давньогрецької амфори. Значить, чергове поховання було десь поруч?

 Катя дуже зраділа приходу Родіона та Елли. Бинти з її правої руки ще повністю не знімали, але вона вже впевнено рухала пальцями, якими тримала зошит Дорофія, а пальцями лівої руки перегортала пожовклі аркуші.

 Після взаємних привітань Катя поспішила повідомити:

 - Я зрозуміла, чому в мене не виходило "підключитися" через зошит. Інформація в мій мозок надходить у той момент, коли я тримаю ліву руку на відкритих сторінках, а не на всьому зошиті, але не сподівайтеся, те, що написано в пророцтвах, я коментувати не буду, бо можу висловити лише свою суб'єктивну думку, яка не надійшла "згори". А ось те, що буде мені "приходити згори", ви зараз почуєте...

 Катя перегортала аркуші, проводячи пальцями по відкритих сторінках, начебто крутила ручку налаштування радіоприймача, раптом вона зупинила свої маніпуляції, і голосом, що змінився, заманила Родіона та Еллу у своє видіння:

 Йшла громадянська війна. Священик Дорофій тимчасово не проводив богослужінь у своїй церкві, яку по черзі захоплювали то загони білих, то котовці, то махновці. На дзвіниці церкви бувало на всі боки строчив кулемет однієї з протиборчих сторін.

 У сонячний морозний листопадовий день на вершині Мамай-Гори Дорофій збирав гілки дерев, що впали, для обігріву підземного храму, в якому він вів пустельне життя і молився за настання миру.

 Коли Дорофій, одягнений у чорний одяг священнослужителя, підходив зі зв'язкою дров до входу у своє укриття, з-за пагорба показалася підвода, яку галопом несли два коні. У підводі перебували четверо чоловіків, позаду воза було встановлено кулемет.

 Дуже швидко кінний візок опинився поруч із Дорофієм. Той, хто керував кіньми, різко їх зупинив. Священик поклав дрова на землю. Один з чоловіків, розмахуючи наганом, витягнув із воза за вухо низенького товстенького чоловічка, якого він звалив на землю. Чоловічок, не підводячись на ноги, навкарачки доповз до замаскованого сухою травою люка - входу в старообрядницький підземний храм. У чоловічку Дорофій упізнав Опанаса Бабенка - парафіянина кам'янської церкви Андрія Первозваного.

 - Тут, - стоячи навкарачки, вказував рукою на землю і кивав головою Опанас. - Тут вхід у цей підземний храм!

 Опанас, щоб йому повірили, зрушив замаскований люк:

 - Ось, що я вам казав?

 Дорофій стояв мовчки. Другий озброєний наганом розбійник зістрибнув із підводи, на якій залишився ще один, що тримав віжки, і підійшов до входу в підземелля. Оглянувши вхід, переконавшись, що вниз можна спуститися дерев'яними приставленими сходами, розбійник кілька разів вистрілив в Опанаса, тіло якого миттєво розпласталося на землі. Розбійник перевернув тіло ногою, переконавшись, що він мертвий, став спускатися в підземелля.

 Розбійник, який витягав Опанаса з воза, підійшов до Дорофія. Тримаючи в правій руці наган, він сказав:

 - Я - Нестор Махно, чув про мене, мабуть?

 - Чув, - відповів Дорофій. - Тільки ти не Махно, негідно називатися чужим ім'ям. Батько не займається грабунком, він - за трудовий народ.

 - А ми й не грабувати прийшли. Це називається - експропріація на користь революції. Церква грабувала століттями трудовий народ, прийшов час віддавати награбоване!

 - Господу від нашого служіння золото не потрібне, Христос сказав: «Віддавайте кесарю - кесареве, а Богу – Богове».

 У цей момент з відкритого люка підземного укриття показалася голова розбійника. Однією рукою він поставив на землю гасову лампу, іншою витягнув загорнуті в блискучу матерію, якою завішувався Вівтар, різні церковні металеві атрибути. Розбійник розгорнув матерію, окрім багатьох винесених назовні предметів церковного начиння, що були зроблені з латуні й лише блищали як золото, серед награбованого були позолочені елементи розламаного грабіжником іконостасу.

 - Не все те золото, що блищить! - сказав Дорофій. - Сліпці, бісівськими діяннями ви збираєте на свої голови палаючі вугілля!

 - Семене, - звернувся розбійник до того, хто назвав себе Нестором Махно, - це все дрібниці! За Вівтарем справді, як нам говорив цей шукач скарбів Бабенко, закладено камінням вхід у скіфську скарбницю! Дай мені з брички лом і молот, я проб'ю туди хід.

 Семен подав зазначений інструмент розбійникові і поліз всередину підземного храму разом із ним. Третій розбійник, що сидів у возі, спрямував на Дорофія рушницю, хоча священик не опирався тому, що робили грабіжники.

 У підземному храмі розбійники розбили кам'яну стіну та виявили невеликих розмірів тунель, що вів похилою вниз.

 Один із розбійників спустився тунелем, інший залишився біля розбитого отвору.

 - Гей, Семене, неси сюди інструмент, тут ще одна стіна, - почувся голос подільника.