Розділ 17.

 Генеральний директор атомної електростанції дотримав слова, даного Грекову. Для реабілітації Катерини Могучої було перераховано на рахунок медичного закладу необхідні кошти. Катю перевели до палати підвищеної комфортності, де за допомогою спонсора було відтворено домашній затишок, на стіні розміщувався плазмовий телевізор із великим екраном, підлога, по-домашньому, була встелена ковроліном, на підвіконнях цвіли орхідеї, а поруч із ліжком на тумбочці стояв акваріум, у якому плавали золоті рибки.

 Катя дуже зраділа, коли її прийшли провідати Родіон та Елла, і поспішила подякувати всім за допомогу:

 - Передайте від мене велику подяку директору музею, адже це він попросив атомників мені допомогти? І вам дякую за допомогу, знаю, що ви теж збирали гроші...

 - О, нам можеш не дякувати, а Кирилу Мефодійовичу ми передамо від тебе слова подяки. Ти як? - поцікавилася Елла.

 - Краще, але там, - дівчина показала очима на свої ноги, - як і раніше, нічого не відчуваю. Але я не впадаю у відчай, я для себе ще раніше обрала девіз: «Жити - значить боротися!». Для мене зараз головне, щоб у мами було здоров'я!

 Поговоривши на різні теми, Катя звернулася до Родіона:

 - Родіоне Львовичу, з міліції мамі передали речі, які вціліли під час загибелі Льоші... Та нічого, загалом-то, і не вціліло... Відкрийте, будь ласка, тумбочку та візьміть німецький футляр, у якому була та злощасна карта. Цей футляр із фашистським хрестом нам точно не потрібен, це - не пам'ять про брата, а лише нестерпний біль, тому цей сірий металевий предмет ми передаємо до музею.

 Родіон відкрив тумбочку і вийняв із неї потемнілий від часу футляр з алюмінієво-цинкового сплаву, пальцем провів барельєфом гострокрилого орла, який стискав пазурами круглий вінок із дубового листя, усередині якого була зображена свастика. Відкривши футляр, на внутрішньому боці кришки Родіон помітив вигравіруваний напис: "Ignoti nulla cupido", показавши який Еллі, він сказав:

 - Дивно, ніби написано італійською?

 - Це написано латиною, знаменитий давній вислів: «Про що не знають, того не бажають», - відповіла Елла.

 - Катю, а ти могла б потримати футляр у руці, щоб повідомити нам якісь відомості про його справжнього власника? - запитав Родіон.

 - Давайте спробуємо, але тільки один раз, якщо не вийде, я більше ніколи не доторкнуся до цього предмета.

 Катя розтиснула долоню, у яку Родіон поклав футляр, схожий за розмірами на шкільний пенал для канцелярського приладдя.

 Голос Каті змінився, заплющивши очі, розповідаючи, вона немов залучила до свого видіння Родіона та Еллу:

 «Сонячним лютневим ранком Петер Крюгер налаштовував артилеристську бусоль, встановлену на плоскій вершині Мамай-Гори. Видошукач бусолі німецький археолог направив у північний бік, звіривши з компасом. Після чого, погрівши праву руку своїм диханням, оскільки був невеликий мороз, на кальці топографічної карти олівцем поставив якусь крапку. Потім, узявши в руки бінокль, ще раз уважно оглянув протилежний берег Дніпра.

 - Чому ти притягнув мене сюди? - дивувався його супутник-археолог, одягнений також, як і Крюгер, у військову зимову форму дивізії СС.

 - Усе підтверджується, Вернере! - урочисто виголосив Петер.

 - Що підтверджується? Скіфське місто, імовірно його столиця, було біля самого Дніпра, а не тут - на Мамай-Горі, а також на схід від того місця, де ти поставив крапку на карті.

 - Місце, що я відмітив на карті, потрапляє в розливи річок у плавнях, можливо в саме русло Дніпра. Це - не позначення можливої столиці скіфів, це приблизне місце, де може бути похований меч Ареса! Виходить, що скіфи його не загубили, а надійно сховали, проте залишивши своїм нащадкам орієнтири, як його знайти.

 - Петере, ти керівник нашої групи фахівців, яким доручили займатися пошуком місця, де може перебувати меч Ареса. Ми з тобою та з командою археологів з літа минулого року перевернули купу ґрунту в районі Кам'яної Могили, а ти приводиш мене сюди і заявляєш, що меч заховано в плавнях або під водами Дніпра? Ти що, повірив, що тут похований Аттіла, який, за легендою, володів скіфським мечем?

 - Не ображайся, Вернере. Я сказав лише, що припускаю, де може перебувати легендарний меч, коли, піднявшись на вершину цієї гори, зашифрованої на скіфській «карті» під назвою Череп, за допомогою орієнтиру в північному напрямку поставив умовну крапку, що й потрапила в розливи річок між селами: Ушкалкою на лівому березі та Покровським на правому.

 - На мапі? Ти сказав на «скіфській карті»? Чому ніхто з експедиції не чув ні про яку «скіфську карту», та й про мапу взагалі, де була б названа Мамай-Гора як гора Череп?

 - Ця «карта» - наскельні зображення, представлені зашифрованими символами, які мені не вдалося поки що всі розгадати. Один із символів, який, як мені здається, я розгадав, позначає це місце, де ми зараз перебуваємо. Це місце і позначено на скіфському наскельному шифруванні як гора Череп.

 - Ще раз повторю, ми з тобою обидва працюємо в одному напрямку. Чому ти мені, своєму другові, не розповідав про свої таємні дослідження? Де ти бачив ці наскельні зображення? У Кам'яній Могилі? Але всі, знайдені нами, петрогліфи сфотографовані й описані. Не пригадаю, в якому з гротів або на якому камені зображений "череп"?