Розділ 11.

 Ранок нового дня на розкопках подарував археологам довгоочікувану знахідку. Під щіткою, якою очищала ґрунт дівчина-студентка, оголилися реберні кістки скелета. Ще до полудня всі кістки були акуратно очищені від ґрунту. Захват у членів експедиції викликало те, що у черепа по обидва боки були виявлені сережки у вигляді знаків питання з жовтого металу, як кажуть археологи про золото. Будь-який одяг у похованні не зберігся.

 Родіон та Елла вельми здивувалися вигляду цих прикрас, адже нещодавно обговорювали інформацію про знахідку сережок саме такої ж форми в жіночому похованні в мавзолеї Кесене, розташованому недалеко від озера Чебаркуль, куди впав метеорит, що наробив багато галасу в прямому і переносному значенні.

 Поруч зі скелетом жінки, такий висновок спеціалісти зробили за кістками, а не за знахідкою прикрас, лежало щось металеве, імовірно, кинджал, який впізнавався за формою, проте виявився настільки схильним, як кажуть фахівці, до міжкристалічної корозії, що був схожий на шматок мінералу. Руки в жінки чомусь були розкладені в боки, нібито це не було похованням, а вона померла на цьому місці в цій самій позі. Кістки кисті правої руки під час їх виявлення були "не на своєму місці". Ще одна жертва стародавньої пастки?

 Однак виявлений сьогодні скелет знаходився нижче за рівнем ґрунту, порівняно з виявленим торік скелетом грабіжника, який був розчавленим кам'яною брилою, та й зверху жіночого скелета не було виявлено каміння, здатного розчавити тіло, лише м'який глинистий ґрунт. Виходить, дівчину або жінку поховали в цьому місці? Нікому з фахівців, що входили до складу експедиції, не був зрозумілим сенс поховання біля входу в гробницю. Можливо, виявлене жіноче поховання мало ритуальний характер?

 Більшість фахівців висловили припущення, що це більш пізнє поховання, яке не має стосунку до гробниці «голови Скіла», адже подібні сережки у вигляді знаків питання мали доволі широке поширення у кочових народів за часів Золотої Орди. Точніший вік кісток скелета буде встановлено під час радіовуглецевого датування.

 Елла намагалася донести, зокрема й професорові Теперу, який у цей час був на Мамай-Горі, що саме з кісток пальців, що розсипалися, кисті правої руки цього скелета вона і зняла каблучку. Також про те, що, судячи з написів, каблучку подарував Скіл еллінці Олені, а отже, біля входу в усипальницю експедиція сьогодні виявила скелет не когось там, а саме коханої скіфського царя, яка вчинила, можливо, самогубство біля його гробниці. Переказати всю історію, розказану Катею, Елла не наважилася, адже науковці довіряють лише фактам, тому фахівці ні про що інше чути не хотіли, запевняючи, що «каблучку Олени» в тому місці, де її було знайдено, впустили грабіжники. Родіон спробував відвести Еллу від суперечки, але вона й сама зрозуміла, що потрібно це зробити, переставши що-небудь доводити.

 - Що ж, нехай роблять радіовуглецевий аналіз кісток, тоді подивимося, хто з нас правий? - сказала Елла Родіону, схрестивши руки на грудях.

 Група студентів, які працювали на розкопках печерного храму, натрапила на цілий склад християнського церковного начиння: свічників, іконок та старообрядницьких хрестів різних розмірів. Усі предмети релігійного культу були виготовлені з латуні, міді та бронзи. Серед усього, що принесли і розклали на великому дерев'яному столі ті, хто виявив ці знахідки, Родіона здивувала присутність серед предметів культу сплюснутої біля горловини латунної гільзи, найімовірніше, від великокаліберного кулемета часів останньої війни, що пройшла на цих землях. Родіон узяв у руки гільзу, до нього підійшов один з археологів і сказав:

 - Це гільза від радянського великокаліберного кулемета ДШК, який встановлювали в роки війни, зокрема, і на літаках.

 - Сплюснута чомусь?

 - І тут усе просто, її могли використовувати в печерному храмі як каганець, заповнювали соняшниковою олією, вставляли всередину фітиль, він горів і освітлював...

 Родіон оглянув уважно гільзу і вимовив:

 - Можливо, ви й маєте рацію, однак після такого використання її навіщось спеціально ще щільніше сплюснули, наче запечатавши в ній вміст, адже щілини практично немає!

 Родіон підійшов до свого мотоцикла, з-під сидіння вийняв плоскогубці, а також викрутку, і спробував розтиснути горловину. У нього вийшло. Перевернувши гільзу отвором до стільниці, Родіон постукав краєм гільзи по її поверхні. На стіл висипалася спочатку невелика кількість піску, упереміш з іржею, а біля краю гільзи показався складений у трубочку папір. Родіон, узявши пінцет, витягнув інструментом цей згорток. Його погляду, а також погляду всіх, хто підійшов, зокрема й Елли, відкрилися кілька аркушів рукописного тексту, виконаного чорнилом дрібним почерком на пожовклому, із залишками слідів від олії, папері формату менше, ніж шкільний зошитовий аркуш. Це були листи, написані, ймовірно, тим радянським льотчиком, останки якого було виявлено у печерному храмі ще минулого року до початку розкопок скіфського поховання.

 Родіон, розгорнувши папір, почав читати вголос:

 «Вітаю, люба моя, мила моя Аннушко! Цілую тебе та дітей наших: Сашеньку, Валечку і Степана!

 Я поранений, але ти не хвилюйся, адже головне, що я живий! У мене зламані кілька ребер, але ребра мене і врятували від ще більших неприємностей. Тож не хвилюйся, голова, руки і ноги - цілі, а значить, дасть Бог, скоро все загоїться, і буду бити фриців далі. Я тобі не встиг написати, що мене за короткий час навчили бути штурманом і перевели в авіацію, я став літати в екіпажі на великому літаку Лі-2, який пілоти лагідно називали «Лідушкою», а я, про себе, «Аннушкою». Після виконання бойового завдання, коли ми поверталися, підбили нашу "бойову подругу" німецькі «Месери», що раптом виникли з нізвідки. І перший, і другий пілоти, які перебували зі мною поруч у кабіні, були вбиті. Рятуючись з літака, що палав і падав, я вистрибнув із парашутом. Зараз я в безпеці, хоча тут скрізь навколо німці, приховав мене один Божий чоловік, мої рани перев'язав, годує і напує мене. Не знаю, коли я зможу одужати, але щойно одужаю, буду пробиратися до наших. Німці, за словами Божої людини, вже просунулися за Дніпро, де на правому березі оволоділи містом Нікополь, я ж знаходжусь на лівому березі, який німці зайняли раніше, тож, можливо, буду шукати тут партизанів. Пишу тобі листа, але не знаю, коли його зможу до тебе відправити. Не хочу вірити в те, що німці можуть і до вас дійти. Так хочеться тебе обійняти, моя люба, а також діточок наших. Бережи їх! Цілую! Твій Андрій».