Розділ 9.

 Родіон та Елла з великим нетерпінням чекали нових розкопок на Мамай-Горі, куди вони приїхали вранці наступного дня.

 Археологи, студенти та волонтери, поділившись на групи, незважаючи на ранній ранок, вже копали вручну свої ділянки в траншеях, прокладених ковшем бульдозера. Родіона та Еллу в місці розкопок привітно зустріли всі учасники експедиції, і вони за деякий час взялися до роботи.

 Цього дня учасниками експедиції нічого, що могло б зацікавити археологів, виявлено не було. У тому місці, де була стародавня пастка при вході в курган, роботи йшли з подвоєним ентузіазмом і до кінця дня був уже викопаний котлован, глибиною у людський зріст.

 Увечері Родіон та Елла вирішили відвідати Катю, для Грекова новин про розкопки в них поки що не було.

 Катя зраділа гостям, до неї сьогодні їх пустили безперешкодно, стан дівчини покращувався, переломи загоювалися, проте ноги її, як і раніше, не рухалися.

 - Катю, а той загадковий кулон із тобою? - після недовгої попередньої бесіди запитала Елла.

 - Так, - дівчина дістала за чорний шнурок, одягнений на шию круглий кулон із чорним каменем у золотій оправі, який поклала на долоню лівої руки.

 - А ти можеш "дізнатися через нього" відповідь на запитання: як у Льоші опинилася стара німецька мапа, де він її взяв? - запитала Елла.

 - Та й історію самого кулона, який ти тримаєш зараз у руці, хотілося б дізнатися. Адже це ж Льоша тобі його подарував? - уточнював Родіон.

 - Ви що, думаєте, що Льоша його вкрав? Я йому вірю, він сказав, що викупив цей кулон у колекціонерів, - із прикрістю в голосі сказала Катя.

 - Вибач, Катю, ми не думаємо про твого брата погано, ми не слідчі, щоб підозрювати, просто кулон має дуже старовинний вигляд, можливо, він сам повідає тобі "легенду" про себе?

 - Добре, я спробую зосередитися, - сказала Катя, стиснувши кулон у кулаці та заплющивши очі.

 Голос дівчини затремтів, коли вона, зміненим тоном, почала говорити, та так, що Родіон і Елла, чуючи її розповідь, заплющивши очі, нібито перенеслися в далеке минуле:

 «Сонце червоною шапкою сідало за плоскою вершиною гори, біля підніжжя якої розташував табір особливо відданого тумену свого війська темник Золотої Орди Мамай. Дощів у місцевості, де заснував місто і свою ставку емір, давно не було. Того вечора на небі неможливо було відшукати жодної хмаринки, нестерпна спека літніх днів настільки висушила землю, що пасовище для коней можна було знайти тільки ближче до річки, де й були встановлені юрти. Після денної спеки монгольські й татарські воїни відпочивали біля вогнищ, до аромату квітів диких акацій і степових трав, що наповнили повітря, додавався аромат смаженого м'яса.

 Тибетський чернець на ім'я Сансар, якого темник уже довгий час брав у свої походи, і який давав йому поради, усамітнився, сидячи в позі лотоса на краю великого плоского каменя, і мовчки перебирав вервиці, вдивляючись у дзеркальну далечінь річки.

 До ченця під'їхав на білому скакуні Мамай.

 - Гей, Сансаре! - гукнув ченця емір. - Що сумуєш? Краще подумай, як будеш благословляти завтра свого покровителя та його молоду дружину, яка стане перлиною в моєму гаремі. Завтра в мене весілля! Чи забув?

 - Ні, не забув, Мамай. Тільки от весілля не відбудеться...

 - Що значить, весілля не відбудеться? Красуня Білозерка дала згоду моїм сватам, завтра я беру її в дружини!

 - Жінки бувають підступні стільки ж, скільки й красиві...

 - Та як ти смієш! - розлютився Мамай. - Я накажу відрубати тобі голову, якщо весілля не відбудеться!

 - Я нічого не можу вдіяти, завтра ти сам у цьому переконаєшся, - спокійно сказав чернець, перебираючи вервиці.

 Вранці Мамай зібрав кілька десятків вершників і разом зі своїми найближчими соратниками вирушив у доброму гуморі на вершину плоскої гори, де розташовувалося місто, в якому правила красуня Білозерка, щоб узяти її за дружину.

 Проте на Мамая чекало розчарування, місто виявилося порожнім, всі його мешканці разом зі своєю правителькою покинули свої оселі, зокрема місто залишило і військо, яке не ризикнуло битися з військом татаро-монгол, яке в кілька разів перевищувало населення міста і розташувалося поблизу підніжжя гори. Вночі всі городяни спустилися далекими стежками з гори, завантажили на човни свої пожитки, худобу і вирушили вниз по річці. Останніми пішли на човнах воїни і сама - горда красуня Білозерка.

 Мамай був у нестямі від гніву, він наказав місто Білозерки, в якому були переважно дерев'яні будівлі та дерев'яні фортечні стіни, - спалити до тла. Цілий день на вершині гори палало генуезьке місто, заграву від пожеж добре було видно того вечора зі ставки Мамая - Замика.

 Мамай був дуже злий на пророка, який провістив, що його весілля з Білозеркою не відбудеться, проте підійшов до Сансара, який, як і під час останньої зустрічі з ним, сидів на величезному плоскому камені в позі лотоса і перебирав вервиці.

 - Гей, Сансаре, - звернувся до нього Мамай. - Білозерка пішла зі своїм народом, залишивши своє місто, вона обдурила мене.

 - Я тебе про це попереджав.

 - Сансаре, я тебе звільнив із полону, ти пам'ятаєш?