Розділ 4.

 Галина Феодосіївна принесла кулон у лікарню і передала його Каті через медсестру. Взявши кулон у ліву руку, права була забинтована, Катя знову попросила, щоб до неї пустили матір. Коли жінка увійшла до палати, Катя прошепотіла, не відкриваючи очей:

 - Мамо, Льоша живий, але йому загрожує небезпека...

 - Що? Звідки ти це знаєш?

 - Мамо, мені прийшло щойно нібито видіння, цей кулон... У ньому збереглася енергія Льоші... Він зайнявся «чорною» археологією. У нього є стара німецька мапа із зазначенням, де заховані якісь скарби. Він зараз у районі Мелітополя, на Кам'яній Могилі, дзвони в міліцію, потрібно встигнути, може статися непоправне...

 - Що? Що може трапитись?

 - Мамо, роби швидше те, що я тобі сказала, зі мною все буде добре. Іди!

 Галина Феодосіївна постаралася швидше піти, залишивши медсестрі принесену для доньки мінеральну воду та фрукти.

 - Галино Феодосіївно! - окликнула її Елла.

 Жінка зупинилася і переказала Еллі та Родіону те, що їй повідомила дочка. Родіон терміново набрав на телефоні номер міліції.

 Через деякий час кілька міліцейських машин вже мчали з Мелітополя до заповідника Кам'яна Могила. При під'їзді до території заповідника міліціонери побачили вдалині стовп із диму, що піднявся вгору, наче від виверження вулкана, гучним відлунням, тієї самої миті, від місця події донісся і звук вибуху.

 Прибувши на місце в найдальшому кінці заповідника, де стався вибух, міліціонери ще довго спостерігали за тим, як із підземних кам'яних колодязів виривалися язики полум'я та здіймалися клуби диму, пилова хмара повільно осідала на ґрунт на великій території. Картина довкола нагадувала кадри з фільмів про апокаліпсис. Для гасіння вогню, який почав швидко поширюватися сухою травою навколо кам'яних брил, викликали пожежників, також приїхала і машина швидкої допомоги. Рятувальники не могли розпочати пошук людей, якщо раптом такі опинилися в районі вибуху, оскільки довго не вдавалося загасити полум'я в кам'яних лабіринтах. І навіть після того, як вогонь у всіх колодязях загасили, нагріте до високої температури каміння ще довго не давало змоги розпочати рятувально-пошукові роботи.

 Коли ж надійшла команда рятувальникам, вони, одягнені в спеціальний одяг, у протигазах і касках, почали спускатися у колодязі закріпленими тросами, освітлюючи собі шлях ліхтарями.

 Через кілька годин пошуків було виявлено сильно обгорілий труп хлопця, при ньому було знайдено рюкзак, що напівзгорів, а також спечений «в коржик» мобільний телефон. Документів, що засвідчують особу, виявлено не було. При огляді того, що залишилося від рюкзака хлопця, слідчою групою було виявлено металевий футляр з орлом і свастикою, в якому знаходилася акуратно складена топографічна мапа, пожовкла до бурого кольору чи то від часу, чи то від температурного впливу під час пожежі.

 Причиною загоряння в заповіднику фахівці назвали вибух газу метану, що накопичився на дні та в резервуарах підземних колодязів. Ймовірно, шукач скарбів або екстремал, яким, можливо, був цей хлопець, спустившись в одну з шахт, підсвітив собі сірником або запальничкою.

 Галину Феодосіївну міліцейською машиною привезли з Кам'янки до моргу мелітопольської лікарні на впізнання тіла. Тільки за відомими їй прикметами, вбита горем жінка, впізнала в обгорілому трупі свого сина. До і після похорону Галина Феодосіївна боялася прийти до дочки, щоб вона по її заплаканих очах не зрозуміла, що Льоші більше немає, адже Каті не можна зараз хвилюватися. Просила сусідку провідувати доньку і вигадала історію, що Льошу призвали до армії, але він нічого їм не сказав, бо думав, що їде лише на один день до Мелітополя на медкомісію, а мобільний телефон свій він загубив у дорозі. Однак медкомісія плавно перейшла до триденних зборів у спеціальному військовому підготовчому таборі на околицях міста. Їй зателефонували з військової частини, і повідомили про це. Потім вона поїхала в цей військовий табір до сина, звідки його направили служити далі на північ, у Чернігівську область. Тому вона знову заплакана, тому вона тиждень до неї не приходила...

 Доньці стало краще, проте ноги, як і раніше, не рухалися. Коли Галина Феодосіївна увійшла в палату до доньки, Катя, не відкриваючи очей, запитала:

 - Де поховали Льошу?

 У Галини Феодосіївни підкосилися ноги, спершись спиною об стіну, ледве поворухнувши губами, жінка запитала:

 - Хто тобі про це сказав?

 - Я ж тобі сказала, я все бачила, я думала, що встигнуть...

 - Так, немає більше нашого Льошеньки! - жінка заридала.

 - Мамо, не плач, а то зараз збіжаться лікарі.

 - Добре, не буду, - втираючи сльози і прикриваючи рот хусточкою, сказала Галина Феодосіївна. - А ти як?

 - Краще, тільки ще болить усе, а нижче пояса нічого не відчуваю, гадаю, мені доведеться з цим миритися і вчитися далі так жити. Тобі тільки не хочу бути тягарем...

 - Що ти, донечко? Ти обов'язково видужаєш! Ти ж спортсменка в мене, ти - сильна!

 У палату в супроводі медсестри зайшов Бліндир:

 - Так, а що тут відбувається? Заплаканих відвідувачів попрошу вийти! Як тут наша Катерина Велика?

 - Я не Велика, я - Могучая.