Розділ 2.

 Родіон радісно замахав рукою, коли побачив Еллу, яка зійшла з трапа літака, але вона ще не могла здалеку розгледіти його в натовпі серед інших зустрічаючих у запорізькому аеропорту. Через деякий час, пройшовши паспортний і митний контроль, Елла вже сама махала рукою Родіонові, який чекав на неї біля стрічки вивантаження багажу. Ще через деякий час, Родіон і Елла стояли обійнявшись, посеред людей, що снували туди-сюди в аеропорту, не соромлячись яких, пара злилася в глибокому поцілунку.

 - Привіт! - нарешті вимовив Родіон, міцно притиснувши до себе Еллу та відірвавши її від підлоги з кахельної плитки.

 - Привіт! Скучив? А я й не очікувала, що ти мене приїдеш зустрічати в аеропорт, - сказала Елла.

 - Так, скучив! Я сьогодні мав супроводжувати своїх курсантів під час їхнього першого стрибка з парашутом, але так хотілося зустріти тебе особисто... Ну нічого, Макарич мене там замінить, а тут не хотілося, щоб мене хтось замінив... Як погода на Кіпрі?

 - На Кіпрі погода зараз чудова, тільки б відпочивати, а то за підготовкою до дипломного проекту зовсім замоталася. А як ти свій диплом захистив?

 - Відмінно, я ж тобі писав. Вже дипломований спеціаліст!

 - Вітаю тебе з цією подією!

 - Я тебе теж вітаю! Сподіваюся, це останнє таке довге розставання між нами?

 Впізнавши свою високу рожеву сумку на коліщатках, яка проїжджала по стрічці, Елла схопила її за висувну ручку і одразу ж передала в руку Родіону, після чого пара покрокувала до виходу з будівлі аеропорту. Поклавши і пристебнувши сумку до багажника мотоцикла, Родіон завів свій «Харлей», перед цим посадивши на «залізного коня» Еллу, потім рушив з місця і, виїхавши на дорогу, збільшив швидкість. Мотоцикл мчав по жвавій трасі, обганяючи, як у лижному слаломі: легкові, вантажні автомобілі та автобуси.

 Майже за дві години дороги мотоцикл під'їхав до дерев'яної хвіртки на тінистій вулиці районного центру.

 - Ну що? Іди, порадуй бабусю своїм приїздом, - передаючи дівчині ручку знятої з багажника сумки, сказав Родіон.

 - Так, звісно! Але вже завтра зустрічаємося й обговорюємо наші подальші плани!

 - Добре, о десятій ранку під'їду, я вже у відпустці! - Родіон глянув на телефон, щоб подивитися час, і здивовано вимовив:

 - Ой, у мене аж дванадцять пропущених викликів, від Макарича і від інших інструкторів, напевно, щось сталося...

 - Тоді, дзвони швидше!

 - Так, вже набираю... Алло, Макаричу, привіт! Дзвонив? Вибач, за кермом був, нічого не чув.

 Елла спостерігала, як змінювався вираз обличчя Родіона, який слухав подробиці нещасного випадку, що трапився з Катею. Коли ж Родіон закінчив розмову, Елла запитала:

 - Що? Що сталося?

 - Сталося! Курсантка повисла на дротах, дивом залишилася живою, зараз у реанімації! Добре, що це зависання сталося не на самій високовольтній із ліній, де опори значно вищі. Розумієш, напевно, було б правильним, щоб я стрибнув із нею разом, у тандемі. Вона - єдина дівчина в групі, але не подавала вигляду, що боїться, проте я відчував наростаюче у неї хвилювання, чим менше залишалося часу до цього її першого стрибка.

 - Не кляни себе, так вийшло. А чому її понесло на дроти? Адже, наскільки я знаю, спортивні парашути досить керовані і можна приземлитися навіть у точку в центрі футбольного поля? Я сама подібне бачила.

 - Так, можна, якщо використовувати парашути типу «крило», а не наші допотопні радянські десантні Д-6. В аероклубах Запоріжжя використовуються сучасні парашути, де і за кільце не потрібно смикати. Однак, як мені пояснили, Катерину спочатку підхопив висхідний потік, а потім різко перехопив низхідний, просто фатальний збіг обставин!

 - Заспокойся, над нею зараз чаклує Бліндир, чи не так?

 - Повинен, якщо не у відпустці.

 - Він чудовий лікар, впевнена, він її вилікує, не хвилюйся. Завтра підемо до неї в лікарню, а сьогодні побудемо вдома, я дуже скучила за бабусею!