Розділ 15.

 Яскраве світло, немов від десятка прожекторів, змусило Родіона спочатку розплющити очі, потім швидко їх заплющити через засліплення. Над ним, що лежав на спині на жорсткому ліжку і вкритий білим простирадлом, було розташовано круглий світильник, що складався з безлічі яскравих лампочок, тієї самої миті його слух вловив:

 - Він прокинувся! Остапе Рудольфовичу, він у свідомості! - радісно кричала медсестра.

 - Тихо, з чого ти це вирішила, недоуко? - запитав у медсестри лікар Бліндир.

 - Ну як же, очі в нього щойно були розплющені, зіниці були в нормі, отже, він у свідомості?

 Бліндир підійшов ближче до ліжка пацієнта.

 - У свідомості? Ну раз у свідомості, тоді людина в змозі відповідати адекватно на запитання. Гей, чуєш мене, гомо сапієнс? - Бліндир розсунув пальцями повіки Родіона, вдивляючись у його зіниці.

 У відповідь не пролунало жодного слова, проте Родіон всіляко намагався показати, що він розуміє й адекватно може реагувати на запитання, але поки що йому було важко поворухнути губами і що-небудь вимовити, тож він зміг лише моргнути у відповідь, щоб було помітно, що він усе зрозумів.

 Бліндир, взявши руку Родіона у свою, нащупав пульс, потім послухавши дихання пацієнта, продовжив уважно стежити за реакціями його організму на зовнішні подразники. Лікар підніс ватку, змочену нашатирним спиртом, до носа Родіона, через що хлопець закашлявся і, відірвавши голову від подушки, вимовив:

 - Все, все зі мною гаразд!

 У цей момент до палати зайшла інша медсестра і повідомила Бліндиру:

 - Там дівчина прийшла до тями, попросила води, випила і запитала: «Де я, що зі мною?»

 - Ну ось і чудово! Обидва коматозники повернулися з того світу. Повідомте гарну новину рідним, які очікують у коридорі, але нікого до них поки що не пускати, особливо цього божевільного... Грекова.

 За тиждень пацієнти зміцніли і настав час їх виписувати. Був сонячний вересневий ранок, коли Родіон та Елла у гарному настрої збиралися покинути лікарняні палати. До них, які стояли вже біля виходу з відділення, спішно підійшов із якимись паперами Бліндир.

 - Так, а що це в нас за самоуправство? Я ж вас ще нікуди не відпускав! А ну-ка, розпишіться мені - тут, - говорив лікар, вказуючи пальцем місце на папері і простягаючи ручку, - і тут.

 Після того, як підписи були в зазначених місцях поставлені, завідувач відділення продовжив:

 - Добренько! Ось тепер я із задоволенням відпускаю вас. Не буду говорити: «До зустрічі», краще сюди більше не потрапляйте, а то дівчина вже вдруге за свої канікули в нас бронює ліжко-місце...

 - Дякуємо! Так, краще ви до нас, Остапе Рудольфовичу, - Родіон простягнув руку на прощання.

 - Це ще куди? - поцікавився лікар.

 - Я маю на увазі, куди завгодно, аби тільки не в лікарняні палати, - відповів Родіон.

 - Ех, я б із задоволенням махнув на рибалку, бо час, проведений на риболовлі, у життя не зараховується! - філософськи зауважив Бліндир.

 - Добре, як тільки збиратимемося з хлопцями на рибалку, ми вам зателефонуємо, - пообіцяв Родіон.

 - Ну тільки на риболовлю, а не на п'янку.

 - Звісно, ні! Ми з алкоголем не дружимо.

 - Оце й і добре, тоді зателефонуєш, як зберетеся, але тільки у вихідний день, телефон я тобі свій, здається, давав?

 - Так, є в мене ваш номер.

 - Отже, домовилися! - радісно підтвердив своє бажання лікар. - А то в цих стінах із людьми мені доводиться розмовляти про найнецікавіше і найнеприємніше в їхньому житті, про їхні хвороби.

 - Лікарю, а ми довго були без свідомості? - запитала Елла.

 - Майже половину доби. Вас приголомшило і відкинуло вибуховою хвилею, обійшлися легкими забоями, подряпинами та саднами, але могло бути значно гірше…

 - Я так і думав, що це був вибух боєприпасу, - сказав Родіон.

 - Він так і думав! Що ж ти тоді, милий мій, відкритий вогонь поставив просто впритул до снаряда?

 - Звідки ж мені було знати, що там?

 - Слава Богу, що ви так легко обійшлися, і вас не зачепило уламками! Пощастило, що в момент вибуху ви були внизу, в котловані та за земляною стіною, а вся міць вибуху і уламки вийшли високо назовні, вас же засипало ґрунтом.

 - Ви сказали, до дванадцяти годин? - поцікавилася Елла.

- Так, такий час було зафіксовано після того, як вас привезли в реанімацію. Цей період для вас був як глибокий сон. Пульс у вас обох був чіткий, штучна вентиляція легенів не була потрібна, а ось свідомість була відсутня, і вас перевели в палати під нагляд сестер. Ну гаразд, усе! Не затримуйтеся! Вас вже вдома рідні зачекалися, - поспішив попрощатися лікар, потім розвернувся і швидко покрокував коридором.

 Родіон та Елла вийшли з будівлі, в якій розташовувалася хірургія і травматологія, у внутрішній дворик лікарні, і повільним кроком попрямували тінистою алеєю до головного виходу.

 - Бліндир сказав, ми були без свідомості до дванадцяти годин, а мені здалося, що кілька днів, - задумливо сказала Елла.