Розділ 14.

 Після ночівлі в плавнях, Октомасад прокинувся в дуже поганому настрої. Не знаходячи собі місця, він метався з боку в бік і кричав:

 - Усе! Немає більше часу вичікувати! Я відчуваю, Скіл десь поруч і, якщо він не боягуз, мусить вийти до нас або ми почнемо розчленовувати його друзів!

 - Стривай, Октомасаде, - спробував заспокоїти нового ватажка скіфів Аріх, - Давай відправимо віз уздовж плавнів уперед, а самі перебуватимемо віддалік і вичікуватимемо, я впевнений, Скілу вже повідомили його прихильники з Ольвії, що ми возимо на биках його Олену, і він незабаром сам з'явиться.

 - Можливо, а якщо бики захочуть пощипати травички і звернуть до лугу, ми будемо цілими днями їх пасти? Цих бранців нам теж потрібно годувати і поїти, чи не забагато для цього турбот?

 - Дай ще один день, господине, якщо Скіл не з'явиться, тоді роби, що хочеш.

 - Гаразд, пускайте вперед віз, ми ж пересуватимемося слідом по плавнях, залишаючись якомога непомітнішими.

 Так і зробили, ледь протоптаними кіньми стежками, пустили віз, ведений биками, уздовж русла річки. З боку розливу річки були непрохідні плавні, з іншого ж боку від воза, що рухався, починалися степові простори, вкриті вицвілою від сонця травою.

 Скіл вдивлявся в степову далечінь. Раптом він помітив темну цятку, що відокремилася від зеленої смужки плавнів, та рухалася назустріч йому.

 «Мабуть, це і є той самий віз?» - подумав Скіл і при цій думці, він піднісся духом, тому що, можливо, разом із цією «цяткою» до нього наближалася його кохана Олена, заради якої він готовий пожертвувати самим собою, своїм життям.

 Запряжений биками віз зі сплетеною над ним кліткою з гілок, курсував уздовж плавнів на межі розділу зі степом. Октомасад не приховував обурення, йому хотілося якнайшвидше виманити Скіла, але поки колишній цар скіфів не з'являвся, щоб врятувати об'єкт свого кохання, той, хто вважав себе новим царем скіфів, був розлючений.

 Раптом Октомасад покликав одного з воїнів, що супроводжували його, і наказав випустити у віз вогняну стрілу. Воїн виконав наказ, стріла зі смолоскипом опустилася точно на віз, лоза вмить охопилася полум'ям.

 - Навіщо ти це наказав?! - крикнув Аріх Октомасаду. - Адже Скіл ще не з'явився?

 - Він десь поруч, я це відчуваю! А те, що його Олена у вогні, змусить Скіла кинутися її рятувати! Розумієш, у мене немає бажання ганятися за ним довгий час степами. А скіфський народ зрозуміє справедливість мого наказу, адже саме так ми чинимо зі лжепророками!

 Родіон намагався зубами вчепитися у мотузку, якою були зв'язані руки Елли, щоб звільнити її. Раптом Елла закричала від страху, коли купол над возом запалав полум'ям від випущеної стріли. Родіон швидко, якнайдалі, ногами почав виштовхувати сіно, на якому вони лежали. Вогонь швидко почав поширюватися, і бранці боялися, що на них ось-ось обрушаться палаючі гілки. Бики від вогню прийшли в шаленство і пустилися галопом у тільки їм відомому напрямку.

 - Ех, зараз би нам ховерборд, - несподівано вимовив Родіон.

 - Що таке ховерборд?! - в істериці з криком запитала Елла.

 - Це літаюча дошка з фільму «Назад у майбутнє», у третій частині герої фільму рятувалися на ній із поїзда, що зазнавав лиха.

 - У тебе ще є час для жартів?!

 - А що залишається нам робити? Я думаю, що дуже добре, що моя футболка з формулою Ейнштейна згоріла у вигляді смолоскипа, а то б тубільці, ґрунтуючись на принципі перетворення енергії, винайшли атомну бомбу ще до нашої ери і знищили б планету...

 Скіл, спостерігаючи за цяткою, що наближалась, вже не сумнівався, що це і є той самий візок, у якому перебуває його Олена. Він уже міг чітко розрізнити і двох биків, що везли віз, як раптом візок запалав вогнем. Скіл вдарив коня і вискочив з укриття назустріч возу, охопленому полум'ям.

 Октомасад запримітив вершника і пожвавішав. Очі його блиснули пристрастю мисливця, і він радісно вимовив:

 - Нарешті звір біжить сам у капкан! Підпустимо ближче і почнемо атаку!

 Бики серед сухої рослинності степу несли віз зигзагами, передбачити траєкторію їхнього руху було неможливо, тому що, то один бик у шаленстві задавав хід, то інший тягнув туди, куди хотілося тільки йому.

 - Родіку, зроби ж щось! - закричала, що є сили, Елла, і в цей момент поруч із нею впала зверху палаюча гілка.

 Вогонь почав пожирати вже й міцні бічні колоди воза. Родіон, хитаючись, підвівся на коліна. Віжків, щоб постаратися хоч якось керувати биками, у возі не було, залишалося сподіватися, що бики заспокояться, і полум'я не прогресуватиме на вітрі від швидкого їхнього руху. Родіон побачив вдалині вершника, який скакав назустріч охопленому вогнем возу.

- Елло, здається, Скіл скаче нам назустріч, але ти не радій, адже він не знає, що в плавнях ховаються ті, хто прагне його вбити, і вони скоро почнуть його оточувати, а про нас ніхто й не думатиме.

 Раптом бики різко звернули в бік річки. На той час вузька смужка плавнів вже закінчилася, і віз, який тягли за собою збожеволілі від вогню тварини, виїхав на величезну кручу з сухою рослинністю.

 - Родьку, що ж із нами буде? Бики несуть нас у прірву!