Розділ 13.

 Скіл очікував свого вірного еллінського слугу біля величезного дуба в плавнях, навколо якого утворилися непрохідні зарості плакучої верби. Леонтій тихо під'їхав на коні до домовленого місця, він привіз Скілу продукти і вино.

 - Довго ж я на тебе чекав, Леонтію, розповідай, що і як? - радісно обійняв юнака Скіл.

 - Вибач, господине, - почав розповідати юнак. - У мене погані новини, довго не міг до тебе виїхати, оскільки місто взяли в облогу скіфи. Мене випустили тільки тому, що я виконую доручення нашого градоначальника, за вигаданим міфом, їду за лікарем для його дружини, насправді ж, я зголосився поїхати до борисфенітів, розповісти їм про те, що Ольвія в біді, щоб і вони, якщо не зможуть виставити для допомоги нашому місту військо, самі готувалися до протистояння зі скіфами. Таким чином я знайшов привід, щоб зустрітися і з тобою, господаре, як домовлялися. Так от, скіфи вимагали твоєї видачі, Октомасад оголосив себе царем, народ його підтримує. Скіфи повірили, що тебе в місті немає, проте їм видали твоїх гостей, щоб у жителів міста не виникло проблем. Облога триває, тебе ж скіфи хочуть спіймати.

 - О, Велика Табіті, навіщо ти знову випробовуєш мене? - благав Скіл. - Даремно я тебе, Леонтію, послухав і покинув Ольвію, не спробувавши звільнити Олену з ув'язнення. Тепер усі думатимуть, що я злякався! Однак я й сам не хочу більше бути царем скіфів, тому не маю нічого проти свого зведеного брата. Раз народ прийняв його, нехай буде їхнім царем. Звісно, я хотів би, щоб влада над скіфами перейшла до Оріка, але він ще малий... Я нарешті знайшов свою Олену, тому й посвятив себе в таїнства еллінських богів. Такий мій вибір. Не можу зараз ні про що інше думати, тільки про Олену, адже вона зараз у небезпеці. Октомасад жадає не лише моєї крові, йому мало того, що я більше не претендую на владу, виманивши мене, він хоче вбити і мене, і мою кохану.

 - Ти сам озвучив те, що я хотів тобі сказати, яке ж рішення ти приймаєш?

 - А яке ж може бути в мене рішення? Мені життя без Олени не миле!

 - Октомасад хоче, щоб ти передав йому символ влади скіфів - перстень, а також меч Ареса. Меч вони шукають усюди, навіть у твоєму будинку, що згорів в Ольвії, елліни влаштували обшук, щоб догодити скіфам, однак не знайшли там ні персня, ні меча.

 - Що значить, у будинку, що згорів?

 - У твій дім Зевс метнув блискавку, будинок був охоплений вогнем, але громовержець все ж пожалів і загасив пожежу проливним дощем, тож будинок згорів наполовину. Однак городяни сприйняли це як поганий знак, тому тебе, на жаль, в Ольвії більше вже не чекають.

 - Будинок - не головне. Ми з Оленою, якщо що, і на острові Левка в курені зможемо жити! А ось меча Октомасаду не бачити, як своїх вух. Меч у надійному місці! Подарунок бога Ареса належав і належить усім скіфам: від Істра до Танаїса. Октомасад занадто жорстокий, щоб одноосібно володіти мечем.

 - Але, ти ж розумієш, що ти тим самим прирікаєш себе і свою кохану на вірну смерть?

 - Ти не знаєш Октомасада, він спробує вбити нас у будь-якому разі, чи отримає він меч, чи ні, тому треба шукати спосіб, щоб викрасти Олену. Вірю, що якщо я спробую їх звільнити, слуга Олени також допомагатиме в цьому, ти як, Леонтію?

 - Вибач, господине, я маленька людина, чим зміг - допоміг, а зараз мені треба виконати доручення градоначальника, як би там не було, до міста я повинен повернутися з лікарем.

 - Я тебе не засуджую, Леонтію, дякую, що ти і зараз поруч зі мною, вплутувати тебе в неприємності не буду, це тільки моя доля, але я не відступлю від того, щоб бути разом з Оленою на цьому чи в потойбічному світі. Що ти ще знаєш про Олену? Куди їх повезли, в Акрополь скіфський?

 - Октомасад вирішив влаштувати тобі пастку. Твоїх гостей за невеликої охорони й особистого супроводу Октомасада у клітці-візку повезли в плавні, створюючи таким чином приманку для тебе. Вони, можливо, десь уже поряд...

 - А ось це вже - гарна новина! Дякую, я сам їх знайду! На ловця і звір біжить!

 - Так, але тільки Октомасад думає так само, адже він тебе ловить, отже, ти для нього - цей звір. Удачі тобі, господине, бережи себе!

 Після цих слів юнак сів на свого скакуна і покинув притулок Скіла.