Розділ 11.

 Опівдні наступного дня стражник з вершини найвищої вежі міста видав звуковий сигнал, що виходив нібито від горна або труби. То був сигнал тривоги. Трубач у такий спосіб попередив городян, що на обрії з'явилися полчища скіфів. Воїни Ольвії вже давно почали чекати скіфів на стінах міста, але після цього умовного сигналу тривоги на стіни почали підійматися представники чоловічої частини населення різних ремесел і верств, щоб надавати посильну допомогу, якщо скіфи штурмуватимуть місто. Під чанами зі смолою та водою були розведені багаття. Лучники зайняли свої місця у спеціальних нішах на фортечних стінах.

 Через деякий час знову пролунали тривожні звукові сигнали зі сторожової вежі. Ці сигнали означали, що місто повністю оточила кіннота скіфів. На переговори до непроханих гостей очільник міста відправив свого головного воєначальника в супроводі кількох беззбройних воїнів у обладунках.

 За стінами міста було виразно чути скандування скіфів:

 - Скіла, Скіла, Скіла видай нам! Він порушив наш закон! Смерть! Смерть Скілу!

 Крізь невелику хвіртку у воротах до скіфського війська на чолі з Октомасадом вийшли ольвіопольські переговорники.

 - Мир вам, хоробрі воїни, - з поклоном звернувся еллінський воєначальник, підійшовши до Октомасада, який в оточенні піших скіфських воїнів не сходив з коня. - Скіла, якого ви вимагаєте видати, в місті немає. Скіл поскакав кілька днів тому, ми думали, що до вас, до свого народу?

 - Скіл більше не цар для скіфів, так вирішив народ! І якщо ми дізнаємося, що ви - елліни, все-таки вкриваєте його, миру між нами не буде! - ледь стримуючи в уздах скакуна, прокричав Октомасад.

 - Клянуся Зевсом, якого, як і вас, розгнівав Скіл, вашого колишнього царя немає в Ольвії. Хочу вам також повідомити, що його нога вже ніколи не переступить через ворота міста, такий наказ нашого градоначальника. Тим більше, що у Скіла немає більше будинку, в якому він зупинявся в Ольвії. Зевс блискавкою підпалив його будинок, на знак того, що не вірить у щирість поклоніння Скіла богам Олімпу. Тож, Скіл не ставши своїм серед чужих, встиг стати чужим серед своїх.

 Октомасад, схоже, повірив, що Скіла немає за стінами міста, але вичікував, що ж запропонують йому, сьогоднішньому ватажку скіфів, ольвіопольці?

 - Прийміть ці дари від наших городян на знак миру між еллінами і скіфами, - з цими словами еллінський воєначальник вказав рукою в бік міських воріт.

 Еллінські воїни, що стояли на варті біля воріт, отримали з цим жестом свого воєначальника сигнал до відкриття одного зі створів воріт. Цей жест також давав зрозуміти всім ольвіопольцям, що Октомасад повірив у те, що Скіла в місті немає, а значить, ватажок скіфів не збирається давати команду на штурм міських стін. Зі створу воріт, що відкрився, виїхав, запряжений двома відгодованими биками, потужний віз, який направляв і супроводжував беззбройний воїн. Віз мав стінки і купол, сплетені з гілок плакучої верби, і здалеку виглядав як великий закритий кошик без ручки. Усередині цієї кибитки, немов пташки в клітці, сиділи на м'якій підстилці з сіна Родіон та Елла, навколо яких розташовувалися амфори з вином, посудини з соняшниковою олією, казани з пшеницею та рисом, а також інші предмети домашнього вжитку, виготовлені ольвіопольськими ремісниками. Ще двоє беззбройних воїнів винесли невелику скриню, яку відкрили перед Октомасадом, скриня була сповнена золотих монет різних еллінських полісів. Вміст скрині дуже сподобався тому, хто вже вважав себе новим царем скіфів.

 - А що там за люди у возі? – Октомасад направив нагайку у бік Родіона та Елли.

 - Ці люди були в гостях у Скіла, однак він порушив домовленість, що буде тільки сам зупинятися в Ольвії. Стражники пропустили їх разом зі Скілом, оскільки вони були поранені й потребували допомоги. Проте Скіл покинув місто, залишивши своїх гостей, які, до того ж, стверджують, що вони - посланці Зевса.

 - Навіщо нам посланці Зевса? Я у ваших богів не вірю, у скіфів свої боги, - обурився Октомасад.

 - Можливо, Скіл не думав, що ми видамо його гостей, а отже, він має плани до нас повернутися, але я вже сказав, що заради миру з вашими племенами шлях до міста для колишнього царя скіфів відтепер закритий.

 - То чому б вам просто не вбити їх?

 - Ми випробували їх, у нас немає до них ворожнечі, вони прийшли зі скіфом - до скіфів і повинні піти. Для ваших воїнів, які пройшли шлях до стін Ольвії, прийміть, будь ласка, дари, що наповнюють віз, - з поклоном виголосив еллін, вказуючи рукою на віз.

 - Дари - це добре! Аріхе, дай же еллінам, які підносять дари, першими випити вино з амфор, щоб переконатися, що вони не хочуть умертвити наших воїнів.

 Аріх зіскочив із коня, спритним рухом відкоркував амфори, наповнив кухоль невеликою кількістю вина з кожної, і підніс еллінським воїнам.

 Еллінські воїни не стали відмовлятися випробувати напої, які вони приносили в дар скіфам, і, передаючи один одному кухоль, пили з нього.

 Поки еллінські воїни куштували вино, Аріх, підійшовши до Октомасада, сказав тому, хто вже спочивав на лаврах:

 - Я був вірний Скілу, проте не я, а він зрадив нашу дружбу, тож скажу тобі, Октомасаде, що цих самих чужоземців ми відбили в розбійників, тоді ж загинули двоє наших воїнів. Хлопець і дівчина були в той момент непритомні, проте я зрозумів з поведінки Скіла, що дівчина - це і є та сама його кохана, еллінка Олена, яка живе за Істром. Він упізнав Олену за каблучкою, яку раніше передав для неї з купцями у Фракію. Коли я наливав вино з амфор, звернув увагу, каблучка, подарована Скілом, присутня на її пальці.