Розділ 8.

 Родіон лежав на дерев'яній лавці, заклавши руки за голову, і спрямувавши погляд у стелю підвального приміщення. Елла, не знаходячи собі місця, схрестивши руки на грудях, нервово міряла кроками кам'яну підлогу каземату, в якому їх замкнули.

 - Як ти можеш у цій ситуації залишатися таким спокійним? - раптом нервовим голосом звернулася до Родіона Елла.

 - А що я маю робити? Бити ногами у двері, чи намагатися протиснутися у той вузький отвір в стіні? - Родіон вказав рукою на віконце з ґратами, крізь яке пробивалися сонячні промені.

 - Що будемо робити? Чи є в тебе план? Думай, як нам вибратися звідси!

 - Думаю, це тимчасове приміщення для затриманих, щось на кшталт «мавп’ятника» у наших міліцейських дільницях. Зверни увагу, що нас, хлопця та дівчину, помістили разом, тут навіть жоден кут для туалету не призначений. Звідси я роблю висновок, що за нами скоро прийдуть і поведуть, швидше за все, спочатку на допит.

 - Тоді нам потрібно продумати, що мені їм говорити?

 - Кажи, що ти - та сама Олена, за яку тебе і прийняв Скіл, а про мене кажи, що я - воїн-найманець, який супроводжує тебе в дорозі і не розуміє їхньої мови.

 - Про те, що Скіл визнав у мені свою кохану, мені теж говорити?

 - Звичайно! Тепер тільки Скіл і може нас врятувати. Потрібно буде попросити, щоб «тубільці» покликали Скіла, він витягне нас звідси, а далі - буде видно.

 - Так, Скіл, крім зізнань у коханні, встиг повідомити деякі відомості і «про мене». Його Олена - донька воєначальника Геліодора, який служить царю Одріської держави - Сіталку.

 - Бачиш, як добре. Можливо, згадка лише ім’я Геліодора може спрацювати, і нас можуть відпустити.

 - Тоді я відразу не буду говорити про «амурні» справи. Боюся нової зустрічі зі Скілом, який уже бачить у мені свою дружину, та й ти, ревнувати тоді не будеш, якщо ми з ним не зустрінемось.

 - Гаразд, поки кажи просто, що ти Олена, донька воєначальника з Фракії, залишимо тему «про кохану скіфського царя» як козир. Хоча, про Скіла тобі все ж таки доведеться розповісти, адже це він нас привіз у це місто і розташував у своєму будинку. Думаю, елліни захочуть тоді привести царя скіфів, щоб той підтвердив твою розповідь. У цьому разі нам доведеться пояснюватися ще й перед Скілом, про причини нашої втечі. Сподіваюся, що його любов до Олени має допомогти нам вибратися із ситуації, що склалася.

 - Родіку, я маю тобі ще дещо сказати... Скіл надів мені на палець каблучку, призначену для своєї Олени, ту, яку я знайшла тієї ночі в кургані, коли з нами трапилося перенесення сюди, в минуле. І ще... Він мені на шию одягнув шкіряну мотузочку з ключем, як він сказав, від скрині, у якій він сховав меч Ареса! Каблучку і ключ я поспіхом, під час нашої втечі, не зняла з себе і не залишила в будинку Скіла, - Елла дістала з-під коміра сукні ключ, не знімаючи мотузку зі своєї шиї, і показала Родіону.

- Нічого собі! Тоді нам неодмінно варто знову побачитися зі Скілом, щоб віддати тільки ключ, адже зі знайденою каблучкою ми перенеслися з нашого часу. Якщо ми цього не зробимо, таким чином можемо втрутитися у просторово-часовий континуум!

 - Вибач, Родіоне, не було часу розповісти тобі про це, після того як Скіл одягнув мені на шию ключ, примовляючи, що я стаю берегинею таємниці меча Ареса, він поспішно пішов, за ним пішов і ти, а коли ти з'явився, ми поспіхом здійснили втечу. Я тільки зараз згадала про це...

 Елла не встигла договорити, як почулися звуки замків, що відчиняються. До каземату увійшли двоє озброєних воїнів і попросили слідувати Родіона та Еллу за ними. Бранців завели в просторе приміщення, що було розташоване в сусідньому будинку з колонами, у якому на них чекав якийсь вельможа, імовірно, суддя. Тучний вельможа, в оточенні дванадцяти чоловіків, сидів на троні, встановленому на дерев'яному помості, що нагадував сцену в залі для глядачів. Один чоловік з оточення вельможі, одягнений у безформний одяг білого кольору до самих п'ят, і зовсім лисий, підійшовши ближче до Родіона та Елли, направив в їхній бік вказівний палець, та гучним голосом запитав:

 - Представтеся, хто ви і звідки?

 - Я, Олена - дочка воєначальника Геліодора з Фракії.

 - А хто цей юнак? Чому він мовчить? - покашлюючи в кулак, запитав вельможа, одягнений у розшиту золоченими нитками рясу.

 - Його звуть Родіос, він родом з острова Родос, проте розмовляє іншим діалектом, і не розуміє вашої мови. Він - один із найманців-воїнів у дружині мого батька, і супроводжує мене в дорозі. Ми повертаємося з Пантікапея додому, до Фракії.

 - Що ви робили в Пантікапеї? - знову продовжив допит лисий чоловік.

 - Я відвідала свою бабусю, вона хвора, - знайшлася з відповіддю Елла.

 - Як ви опинилися в Ольвії? - із пристрастю продовжував ставити запитання лисий чоловік.

 - Під час ночівлі в степу ми зазнали нападу розбійника-одинака, який нас зв'язав і волочив у своє лігво, щоб потім у Херсонесі продати в рабство. Наші коні були налякані тим, що відбувалося, і поскакали в степ. Скіл разом зі своїм другом випадково опинився на шляху розбійника, який полонив нас, і скіфи нас звільнили. Потім Скіл привіз нас, знесилених, в Ольвію, і гостинно розмістив у своєму будинку, - відповіла Елла.

 Вельможа жестом запросив чоловіка, який розпитував незнайомців, підійти до нього ближче.