Розділ 7.

 Після вакханалії містом бродили групи п'яних людей, які горланили пісні або вигукували різного роду вихваляння Діонісу. Скіла, взявши під руки, вели додому його еллінський слуга на ім'я Леонтій та найнятий грецький воїн. Самостійно Скіл йти не міг, вино зробило його ноги некерованими. Оскільки розум його був затуманений, Скіл не вимовляв жодного слова, однак у своїх думках радів, що він став такої самої віри, як і його кохана Олена, і що тепер між ними немає перешкоди, яка б не дозволяла їм бути разом. Завтра ж він має намір сказати Олені про це. Як довго він чекав цього моменту, тільки б вона прийняла його пропозицію, адже поки що він не чув від неї жодного слова. Після того, як Олена погодиться бути його дружиною, він збирається оголосити скіфам про це, якщо вони не приймуть його вибір, а вони навряд чи його приймуть, адже він формально одружений зі скіф'янкою, зречеться царювання на користь свого молодшого брата Оріка й залишиться жити з Оленою тут, у Ольвії, чи там, де вона забажає. Від думки, що вони нарешті завжди будуть разом, Скіл був щасливий.

 Коли Скіла привели додому, охоронець відчинив ворота за умовним сигналом. Еллінський юнак і воїн допомогли Скілу дійти сходами до його опочивальні, після чого Леонтій поклав господаря на ліжко і вкрив ковдрою. Юнак розрахувався з воїном, який супроводжував Скіла на вакханалію, монетами, залишеними для цієї мети господарем, після чого найманець пішов.

 Скіл засинав із думкою, що завтра він неодмінно порозуміється з Оленою, а зараз потрібно виспатися, щоб зі сном минув хмільний стан, який заважав майбутній серйозній розмові.

 Тільки зараз Леонтій зазирнув в опочивальні, в яких залишалися Родіон та Елла, і виявив, що гостей немає. Юнак спустився швидким кроком вниз до воріт, і запитав у стражника:

 - Де гості Скіла?

 Охоронець розгублено подивився на юнака і, опустивши погляд, сказав:

 - На мене хтось раптово напав, від сильного удару я знепритомнів, коли прийшов до тями, ваших гостей в опочивальнях вже не було, ворота були відчинені.

 Леонтій махнув рукою та промовив:

 - Скіл ще довго спатиме, залишайся біля воріт, а я пройдуся містом, пошукаю їх, вони не могли далеко втекти.

 Леонтій попрямував одразу до головних воріт міста, щоб поговорити з охороною, чи не бачили вони юнака й дівчину? Коли він наблизився до воріт міста, побачив, як Родіона та Еллу кудись ведуть воїни. Леонтій простежив і зрозумів, що гостей його скіфського благодійника помістили до в'язниці. Потім юнак попрямував до воїнів, які щойно привели бранців, і хотів було замовити за гостей Скіла слово, однак, наблизившись до них, ще здалеку почув розмову між ними:

 - Ти чув, що скіфський цар прийняв таїнства Діоніса? - звернувся один воїн до іншого.

 - Так, чув, тільки уявляю, що буде, якщо ця новина пошириться по всій Скіфії?

 - Ну і що? Цар прийняв, значить, і всі скіфи будуть поклонятися і приносити жертви нашим богам.

 - Не все так просто. Аріх, той, який весь час супроводжував Скіла до Ольвії, коли побачив на власні очі, як їхній цар бере участь у вакханалії, розлютився і поскакав у Скіфію, повторюючи: «Ти нам більше не цар!». Отже, скіфи можуть прибути незабаром до Ольвії, вимагаючи голову вже свого колишнього царя.

 - А цих двох, яких ми сьогодні привели, я їх пам'ятаю, їх привіз, ледве живих, цар Скіл. Я тоді був на вахті біля міської брами. Скіл обіцяв, що також вивезе їх із міста, як завіз, сам особисто.

 - Чому ж вони тоді намагалися втекти?

 - Дивно, їх хочуть допитати як лазутчиків, які збирали відомості про поліс на користь наших ворогів.

 Після почутих слів, юнак вирішив не підходити ближче до воїнів із запитанням, чому затримали гостей Скіла, бо зрозумів, що й сам його скіфський благодійник перебуває в небезпеці, і йому терміново треба залишити місто. Тому Леонтій поспішив назад до будинку Скіла.

 Наставав світанок, коли Леонтій повернувся до будинку Скіла. Господар міцно спав, перебуваючи також і в стані сп'яніння. Леонтій почав трясти Скіла, примовляючи:

 - Скіле, царе скіфський, прокинься ж, прокинься!

 Скіл, ледь розуміючи, щось пробурмотів і знову занурився у світ марень.

 - Скіле! Скіле! - не вгамовувався юнак.

 - Ну що тобі, Леонтію? - ледве вимовив Скіл.

 - Твої гості втекли з дому до твого приходу, проте були схоплені під час спроби втечі з міста, їх звинувачують у співпраці з нашими ворогами.

 - Я зараз же буду там, де вони перебувають, - уже впевненіше сказав Скіл, який від почутого, схоже, почав тверезіти.

 - А ось це якраз робити не варто, тобі терміново потрібно самому тікати з Ольвії, і якомога швидше.

 - Тікати? Але, чому?

 - Тому, що твій соратник Аріх був запрошений кимось із охорони на стіну міста, і він бачив, як ти доторкнувся до таїнств Діоніса, після чого, у гніві, твій друг поскакав у Скіфію, а ти знаєш, що буде, коли він принесе таку звістку твоїм одноплемінникам?

 - Я прийняв це рішення навмисно і сам хотів про це повідомити скіфам. Нарешті я знайшов своє кохання і готовий відмовитися від влади...

 - Пане, ти не уявляєш усього ступеня небезпеки! Скіфи приведуть сюди військо і вимагатимуть видати тебе, після чого вони віддадуть тебе смерті! Наші правителі міста, щоб не сваритися зі скіфами, тебе точно видадуть. Олену ти не зможеш зараз звільнити, тільки сам будеш кинутий у в'язницю, вже пішла чутка, що для скіфів - ти вже не цар. Олені ніщо не загрожує, вона еллінка, їх зі слугою потримають, доки все заспокоїться, й відпустять. А тобі потрібно терміново покинути місто, поки охоронцям біля міської брами не надійшов наказ - не випускати тебе.