Розділ 5.

 - От, чорт! - вилаявся Родіон. Відійшовши від вікна, він звернувся до Елли. - Скіл повертається, і не один. Усі наші плани відкладаються. Прошу, нічого поки що не кажи, вдавай, що ти ще не прийшла до тями. Якщо що, я - чужинець, що супроводжує тебе, який не розуміє їхньої мови, а я й справді їх не розумію. А ми будемо шукати зручний момент, аби втекти. Шкода, що не вдалося розвідати місто і його стіни, - із останніми словами Родіон залишив кімнату Елли і попрямував у відведену йому спальню.

 Сонце вже ховалося за обрій, коли Скіл у супроводі двох грецьких воїнів увійшов через ворота у внутрішній дворик свого будинку. Один із воїнів-найманців одразу ж залишився в бойовому чергуванні біля воріт. У супроводі другого воїна, який, до того ж, ніс великий кошик зі всілякими фруктами та іншими стравами, Скіл піднявся крутими сходами на другий поверх, де він залишив гостей. Слідом за ними пішов і молодий еллін, який весь цей час доглядав за кіньми у дворі до приходу свого господаря. Увійшовши до кімнати, яка пов'язувала собою три опочивальні, Скіл жестом вказав воїну, який його супроводжував, залишити кошик на столі, потім, так само жестом, вказав юнакові розібратися з принесеними стравами. Скіл зазирнув в кімнату, де він залишав Родіона і, переконавшись, що той лежить на ліжку, попрямував у кімнату Елли.

 Зупинившись в арці опочивальні, він довго дивився на сплячу Еллу. Потім жестом скомандував молодому елліну занести принесені дари на блюді, які слуга поставив на стіл і з поклоном пішов.

 Скіл увійшов до кімнати, не відводячи очей від обличчя Елли, присів поруч на край ліжка і поклав в узголів'я придбану на ринку білу сукню. Якийсь час мовчки, при згасаючому світлі дня, Скіл вдивлявся в заплющені очі дівчини, ловив звуки її дихання і навіть намагався дихати з нею в такт. Раптом він побачив, що повіки дівчини здригнулися, проте очі так і не відкрилися.

 - Вона дихає, значить, жива і скоро прийде до тями, - подумав Скіл.

 Бажання якнайшвидше поговорити зі своєю коханою, яка раніше була так далеко, а зараз лежить на ліжку перед ним на відстані витягнутої руки, брало гору.

 - Олено, люба, як же я чекав на цю зустріч. Відтоді як ми розлучилися, минуло вже багато років. Ми тоді були ще дітьми, а ти пам'ятаєш нашу клятву? - при цих словах Скіл ще нижче схилився над Еллою і прошепотів. – Що б не сталося, що б не трапилося, ніхто, ніщо і ніколи не зможе розлучити нас!

 Скіл говорив давньогрецькою, Елла в університеті вивчала і стародавню мову еллінів, тому вона добре розуміла, що говорив скіфський цар, який продовжував:

 - Я б тебе вже й не впізнав при зустрічі, якби не ця каблучка, яку я тобі передав через торговців... Отже, вони розшукали тебе у Фракії? Добре, що твій батько Геліодор там дуже відомий, слава про його військові успіхи за царя Тереса досягла Ольвії та Скіфії, гадаю, що такий воєначальник буде корисний і його синові, новому цареві одрисів – Сіталку. А ти стала ще красивішою! Знаєш, я саме сьогодні остаточно прийму віру еллінів, щоб бути тепер тільки з тобою! Я готовий зректися влади над скіфами, адже вони не приймуть мій вибір. Мій батько був одружений з еллінкою, і я наполовину еллін, я хочу жити як еллін, мені ближче їх боги та звичаї, але найголовніше - я хочу бути з тобою, Олено! Якщо ти погодишся стати моєю дружиною, одразу ж вирушимо до твого батька, і я попрошу його дозволу і благословення на союз із тобою. Хочеш, будемо жити тут, у цьому будинку, а хочеш, підемо у Фракію або в інше місце, де живуть елліни?

 Відповіді не було, але Скіл посміхнувся, здавалося, він отримав ствердну відповідь.

 Взявши у свою долоню, долоню Елли, Скіл, не поспішаючи, надів на її безіменний палець відібрану у злодія каблучку, що була призначена тільки для неї - для своєї коханої та єдиної Олени. Потім нахилився і губами пригорнувся до долоні гості. У той момент він був щасливий. Озирнувшись, і переконавшись, що ніхто за ними не спостерігає, Скіл зняв зі своєї шиї ключ від скрині, в якій зберігався меч Ареса, і не поспішаючи надів мотузку з ключем, піднявши голову дівчини, їй на шию, примовляючи:

 - Ти тепер будеш берегинею ключа від таємниці всіх скіфів, від скрині, де покоїться меч Ареса. Я готовий зректися влади, але передати меч Ареса в руки свого жорстокого зведеного брата - ніколи! Меч допомагатиме скіфам завжди, перебуваючи в тому місці, де я його сховав, якщо скіфський народ сам не залишить цих місць, які даровані нам богами.

 Елла прикидалася сплячою, але все чула, що говорив Скіл. Не посмівши будити свою кохану, Скіл дуже тихо постарався піти геть, жестом наказавши воїну слідувати за ним. Слідом за господарем і воїном, ледве встигаючи за їхніми швидкими кроками, попрямував і молодий юнак, який виконував усі господарські доручення та доглядав за будинком за відсутності Скіла.

 Скіл та його еллінський слуга у супроводі грецького воїна прийшли до священного місця, де готувався обряд, присвячений Діонісу - богу вина. На місто опустилися сутінки і його вулиці занурювалися в темряву. Виняток становив вівтар на священному місці, в центрі якого горіли багаття. З усіх боків городяни збиралися на площу для участі у святі. Багато жінок і молодих дівчат були буквально загорнуті у гілки з листям і гронами винограду, під якими, схоже, був відсутній будь-який одяг.

 Скіл скинув із плечей плащ, його підхопив юнак і відійшов убік. Мускулисте тіло скіфського царя прикривала лише пов'язка на стегнах. Очі у Скіла виблискували, він уже повідомив старійшинам міста, що він, скіфський цар, братиме участь у вакханалії як еллін, тобто він цим дав зрозуміти, що повністю приймає релігію греків. Священики Ольвії, що стояли на особливому кам'яному узвишші зі смолоскипами, перешіптувалися: з одного боку - вони були здивовані, з іншого - раділи вчинку Скіла. Адже життя поруч із кочовим народом іноді напружувало греків, вони знали, що деякі зі скіфів закликали зруйнувати Ольвію, звинувачували нинішнього свого царя в тяжінні до культури і звичаїв синів Еллади.