Розділ 3.

 Ближче до кінця дня група вершників під'їхала до високих кам'яних стін, що оточували місто. Скіл спритно зістрибнув з коня, передав віжки Аріху, і відразу ж підбіг до Елли, вона, як і раніше, була непритомна. Родіон періодично розплющував очі, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Скіл узяв за вузду двох коней, до сідел яких були прив'язані Родіон та Елла.

 - Дивись! - вигукнув Аріх, вказавши на праве плече Родіона. - Що це в нього на руці?

 - Знак Ареса? - здивувався Скіл.

 - Що це означає? Хто ця людина, він - еллін чи скіф? І що це за накреслення на тілі?

 - Не знаю, еллін він чи скіф, раб чи пан, головне, що він супроводжує Олену, а значить, він - мій друг.

 - Дивись! - вказавши на напис: «Родіос» на зап'ясті лівої руки звільненого юнака, сказав Аріх. - Значить, він еллін?

 - Дізнаємося точно, коли він зможе говорити, зараз їм обом потрібен спокій, - із цими словами Скіл повів коней зі звільненими бранцями до воріт міста.

 Аріх залишився зі своїм конем біля воріт міста, це відбувалося щоразу, коли Скіл приїжджав до еллінського міста. Його вірний слуга чекав на його повернення біля воріт міста у спеціально створеному житлі у вигляді куреня, обвішаного шкурами великих тварин і влаштованого на возі, як у всіх кочових скіфів.

 Скіл пройшов через ворота в місто, тримаючи за вузду свого скакуна і ще двох коней, до сідел яких були прив'язані, як він пояснив воїнам-охоронцям, його гості.

 Ольвія являла собою велике місто для того часу. У центрі міста розташовувалася головна площа - Агора, посередині якої знаходилася будівля з колонами по всьому периметру. Площа та будівля з колонами слугувала городянам центром для всіх зборів і культових обрядів. До площі, з усіх боків, примикали вузькі вулички центрального кварталу, які виводили до двох ринків міста, театру, гімназії, суду, парламенту, а також до священної території, названої - Теменос, де розташовувався центральний вівтар в оточенні храмів Зевса і Апполона Дельфінія - покровителя Ольвії. Усі будинки були викладені з вапнякового каменю білого кольору, дахи вкриті випаленою з глини черепицею помаранчево-червоного кольору. Нерідко на вулицях зустрічалися двоповерхові будинки заможних городян. Вулички та площі також були викладені з витесаних квадратиків як білого - вапнякового, так і сірого - гранітного каменю.

 Скіл був царем народу, який не звик будувати собі будинків з каменю, огороджувати їх мурами. Однак довгий час, живучи поруч із греками, скіфи перейняли безліч їхніх звичаїв, їхні боги стали схожими на грецькі, що призвело до поділу скіфів на: тих, хто, як і раніше, кочував, і, так званих, царських скіфів, які побудували свою столицю за принципом грецького міста з оборонним валом і акрополем. Але на більше зближення скіфи не були згодні. Скіл же, вихований матір'ю-еллінкою, який володів грецькою мовою, жадав більшого зближення з еллінами. Він вважав, що греки збагатили його народ передовими досягненнями, долучили до цивілізації. Тут, в Ольвії, він почувався як удома, тут у нього був свій кам'яний двоповерховий будинок. Приїжджаючи сюди, він переодягався в еллінський одяг і поводився, як і личить елліну. Усе це він робив таємно від свого народу, і навіть свого друга та соратника Аріха, якого він не посвячував у те, що він робить в Ольвії, щоразу залишаючи його за брамою міста, де той терпляче чекав на свого пана.

 Коли Скіл підійшов із запряженими кіньми до свого будинку, що був розташований в центральному кварталі поряд з Агорою, його зустрів юнак. Скіл кинув йому монету, той спершу схилився у поклоні, потім підняв монету та пішов геть. Скіл відчинив ключем двері воріт у невеликий дворик, що примикав до будинку. Завів всередину дворика коней, де прив'язав їх у тіні дерева. Потім відчинив двері будинку і взявся розв'язувати мотузки, якими були прив'язані до сідел нещодавні бранці, а тепер його гості. Звільнивши першою Еллу, Скіл дбайливо взяв її на руки і переніс до будинку, де в одній з опочивалень поклав на велике, але жорстке, ліжко. Дівчина, як і раніше, була непритомною, лише на мить повільно розплющивши очі, не вимовивши жодного слова, знову занурилася в безпам'ятство. Скіл приніс із підземного приміщення кубок із прохолодною водою, який поставив на стіл біля ліжка своєї гості.

 Потім Скіл зняв із сідла Родіона, який вже трохи прийшов до тями і навіть став на ноги, але, накульгуючи, був супроводжений господарем в іншу опочивальню з таким же жорстким ліжком. На стіл перед ліжком гостя Скіл поставив кубок із прохолодним вином. Родіон ліг на ліжко, його очі втупилися в білу стелю. Скіл вирішив ні про що поки що не розпитувати супроводжуючого Олену молодого чоловіка зі знаком Ареса на руці. Залишивши гостей відпочивати, переодягнувшись в еллінський одяг, Скіл вийшов прогулятися містом. Біля воріт будинку його зустрів той самий юнак, який зустрічав раніше свого пана. Щойно Скіл пішов у місто, юнак-еллін увійшов у дворик будинку і почав напувати і годувати прив'язаних коней, погладжуючи їхні гриви і поглядаючи на нічим не прикриті вікна кімнат, у яких відпочивали гості господаря.

 У вухах Родіона, як і раніше, шуміло, він спробував підхопитися, але, відчувши різкий біль у коліні, одразу ж сів на край ліжка, оглядаючи все навколо. Підлога в кімнаті була викладена полірованим камінням, стіни і стеля були побілені, а можливо, це був натуральний білий колір, використаних при будівництві порід вапняку. Вікна кімнати, що виходили в глухий дворик, не містили звичних для сучасної людини рам і стекол, це були просто отвори. Двері в кімнату теж не було. Родіон, перемагаючи біль, все ж таки встав, накульгуючи, дійшов до вікна, внизу побачив молоду людину, що погладжує коня. Юнак у цей момент не дивився в його бік, Родіон попрямував до отвору дверей, пройшовши арку, він побачив у сусідній кімнаті на ліжку Еллу та підійшов до неї.