Розділ 2.

 Піднімаючи клуби пилу, двоє вершників, і ще двоє коней без наїзників, з'явилися на горизонті степу.

 На їхньому шляху опинилася людина, що вела за вузду коня, який тягнув по землі якийсь вантаж. До нього направив свого коня скіфський цар, який слідував першим. Порівнявшись із пішим воїном, кінь якого волочив двох нещасних, Скіл його впізнав і голосно запитав:

 - Гей, Ліде, що це за люди, яких ти полонив? На вигляд чужинці…

 - Мені почому знати? Посаджу їх у віз, відвезу до Херсонесу і спробую там вигідно продати. В бухти Херсонесу часто приходять кораблі, господарі яких не гребують купувати рабів, щоб потім продати в інших місцях. Раджу мені не заважати, це моя здобич! - немов погрожуючи заявив чоловік, якого назвали Лід.

 - Я - цар скіфів, а отже, і твій цар! Як ти смієш мені погрожувати? - піднявши вгору акінак, прокричав Скіл.

 В цей час до них під'їхав на своєму скакуні Аріх з вереницею ще з двох коней без наїзників. Лід подивився на Аріха, потім знову перевів погляд на Скіла та спокійно відповів скіфському царю:

 - Скіле, ти цар для тих скіфів, які вирішили жити осіло, я ж із тих, для кого цар - дух степів, я вільний кочівник, що поклоняється богам, яким поклонялися мої предки.

 - У кожного свій вибір... Ніхто не засуджує тебе за твій спосіб життя, хочу тільки дізнатися, хто ці люди? Можливо, їх спіткало нещастя, що при них було?

 - Та тільки й усього, - розгорнувши шматок кінської шкіри, показав свою здобич Лід.

 На розгорнутому шматку грубої, необробленої шкіри лежала каблучка, вигляд якої виявився дуже знайомим Скілу. Він нахилився, взяв каблучку в руку, і раптом, блискавичним рухом встромив акінак у горло Ліду.

 Вражений ударом, Лід захрипів, з рота полилася кров, його очі застигли, і він поступово, похитуючись, опускався донизу, потім різко впав.

 Скіл зістрибнув із коня, підбіг до дівчини і, прибравши з обличчя волосся, що спустилося, запитав:

 - Олено, це ти? Ти отримала мій подарунок і вирішила розшукати мене? Що з вами сталося?

 Дівчина, здавалося, знепритомніла, не реагувала на запитання, очі її були заплющені. Скіл дбайливо звільнив її тіло від мотузки, підняв на руки, посадив у сідло, але дівчина лежала майже всім тулубом на гриві коня. Аріх також, але не так дбайливо, саджав у сідло іншого коня Родіона, який, здавалося, не розумів, що відбувається, проте очі його в той момент були відкриті й нерухомо споглядали те, що відбувається. Родіон також, як і Елла, уткнувся головою в гриву коня, проте інстинктивно обхопив руками шию благородної тварини. Прив'язавши до сідел звільнених бранців, і зв'язавши їхні руки навколо ший коней, щоб наїзники не впали під час руху, вершники направили свій караван до Ольвії.