Частина друга. Скіл. Розділ 1.

                                                            Життя і смерті спивши щедрий келих,

                                                            Усі літа спаливши на вогні,

                                                            Я, скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах,

                                                            І стугонять століття по мені.

                                                                                   Б. М. Мозолевський

                                                                    Частина друга.

                                                                          Скіл.

                                                                        Розділ 1.

 Родіон лежав спиною на землі із заплющеними очима. Раптом його повіки затремтіли, і він повільно розплющив очі, у вухах шуміло, на губах відчувався присмак землі впереміш із кров'ю. Спробував підвестися, але різкий біль у правій нозі, від якого він скрикнув, змусив відмовитися від цієї ідеї. Родіон продовжував нерухомо лежати якийсь час, його очі були спрямовані в передсвітанкове небо. "Виходить, він так пролежав усю ніч? А де ж Елла?", - міркував молодий чоловік. У горлі пересохло. Він хрипким голосом покликав:

 - Елла! Елька! Ти де?

 Поруч почувся шурхіт. Елла, почувши голос Родіона, здавалося б, виповзала з-під землі. Струсивши залишки бруду з білої сукні із бавовняної тканини, в якій вона прийшла в табір археологів того прощального вечора, а також обтрусивши білі гумові капці у формі туфель без підборів, Елла присіла над Родіоном та спитала:

 - Ти як? Що сталося?

 - Не знаю. Спочатку спалах, гуркіт такий, що ледь перетинки не полопалися. Потім темрява в очах, шум у вухах, «провал» кудись, а зараз ногу не можу без болю зігнути. А ти як?

 - Я майже в порядку. Голова тільки дуже болить і, як у тебе, шум у вухах. Цілком уся опинилася чомусь у багнюці, у землі, ніби мене закопували. Теж пам'ятаю спочатку спалах, оглушливий звук, потім мене, наче хтось підхопив, переніс і кинув в іншому місці.

 - Схоже більше на вибух, я силу вибухової хвилі вже відчував раніше, виходить, знову відлуння війни?

 - О, та ти поранений?! - оглянувши праву ногу Родіона, з переляком сказала Елла. - У тебе коліно в крові. Болить? Що в тебе ще болить?

 - Все гаразд, зараз полежу і встану. Кров? – Родіон, одягнений тільки в шорти та кросівки, подивився на своє закривавлене коліно і поспішив заспокоїти Еллу. - Це просто садна, капілярна кровотеча. Як у дитинстві подорожником зараз зупинимо. Але чому до нас ніхто не прибіг, адже табір недалеко? Якби був вибух, гадаю, одразу підбігли б люди, викликали б «швидку»?

 - Не знаю, але в мене відчуття, що нас відкинуло дуже далеко. Адже ми були на самому дні котловану, а зараз лежимо на вологій траві.

 - За ідеєю, нас мало або заживо поховати під шаром ґрунту, або нашпигувати осколками, якщо це був вибух боєприпасу.

 Елла підвелася. Озирнулася навколо. Світало. За обрій заходило яскраве сузір'я Оріона. Його три зірки - Пояс і туманність Меча, не можна було ні з чим переплутати на небосхилі. Обрій в протилежному напрямку затягувався щільними хмарами, тому свідченням світанку було небо, що швидко світлішало.

 - Так, ти знаєш, не зрозуміло. Нічого не зрозуміло! Табору не видно. Начебто ми на пагорбі, але якесь відчуття, що не на Мамай-Горі. Не та рослинність навколо, немає наших котлованів, слідів розкопок, немає досвітніх вогників міст і сіл на протилежному березі та внизу, та навіть і водосховища не видно, бачу лише вдалині світлу полозку вузької річки. Ось де, наприклад, квадратики реакторів нашої атомної? Усе навколо - інше! Родько, де ми?

 - Це не Мамай-Гора, це - зовсім інше місце! - підвівшись на ліктях і озирнувшись навколо, говорив Родіон. - Може, ми спимо? Мені щойно, коли я був, можливо, непритомним, було видіння або сон. Я бачив, як наяву, ту історію з мого дитинства зі суперечкою із Володькою, пам'ятаєш, я розповідав? Так от, насправді Володька взагалі тоді не поліз на вишку, злякався. Я дістався до самого верху, але відразу ж почув голос диктора, який наказував терміново спуститися вниз, і, встигнувши спуститися до приїзду міліції, втік. Володька, ще до суперечки, пропонував, щоб я відмовився від залицяння до тебе за найдорожче для нього – ключку з написом: «Сокіл Київ», що дісталася йому від старшого брата. І ось, на самому початку видіння Володька, а на обличчя - не він, а ніби якийсь ангел, підносить на знак моєї перемоги ту саму ключку, хоча мені здавалося, що він тримає в руках довгий меч, але я відмовляюся від його подарунка. Та й у реальності я не прийняв від Володьки тієї ключки. У продовженні видіння, вже не ангел, а Володька, лізе слідом за мною вгору по сходах, скриплячи зубами, але далі, мабуть, піднятися не зміг, і його знімають пожежники. Потім раптом з'являєшся ти, хоча тебе там і близько в реальності не було. І ось, ти вже поруч зі мною, на самому верху, і раптом, ти береш мене за руку і тягнеш через огорожу вниз. Далі, ми летимо в прірву... Видіння закінчилося, і я прокинувся.

 - Впевнений, що прокинувся? Мені здається, видіння триває.

 - Я відчуваю біль, отже, це не сон. Нас відкинуло вибуховою хвилею. Пройдися, будь ласка, подивися, знайди табір, приведи когось.