Розділ 29.

 В одну мить перед очима Родіона, немов кіноплівка, промайнуло все його життя. І ось він — малий хлопчик — стоїть по коліна у воді, що з шумом мчить назустріч, наче гірська річка, всередині темного тунелю округлої форми, наповненого туманом. У самому його кінці ледь видно тьмяне світло.

 З того світла хтось наближається — іде по воді, мов по тверді. За силуетом — хлопчик, приблизно його віку, у сліпучо-білій сорочці до самих п’ят. Він підходить ближче, і Родік вже може розгледіти його обличчя, світле, хвилясте волосся — ніби у янгола.

 На витягнутих руках хлопчик тримає якийсь довгий предмет, схожий на меч. Підійшовши впритул, він каже:

 — Візьми. Ти виграв. Тепер вона твоя…

 З цими словами він простягає Родіку цей довгий предмет.

 Родіон бере його — і розуміє, що це зовсім не меч, а стара хокейна ключка, перемотана чорною ізоляційною стрічкою. На ній тьмяно видніється напис: «Сокіл» Київ.

 — Володько? Це ти?

 — Так, це я, — усміхається хлопчик. — Бери. Я тоді програв нашу суперечку, але так і не віддав виграш.

 — Ти думаєш, я хотів твою стару ключку? Та це ж ти сам її запропонував. Мені нічого твого не було потрібно… Я змагався з тобою, бо мені подобалась Елька. І головне тоді було не те, хто виграє. А кого вибере вона...

 Схожий на ангела незнайомець, який назвався Володькою з дитинства, зник. В очах Родіона раптово потемніло, в голові закрутилася карусель, і зненацька вдарило сліпуче світло.

 Чіпкі дитячі пальці переступали з одного трапа висотної щогли на інший. Те, що залишалося внизу, ставало дедалі меншим. Будівлі аеродрому, автобуси, машини на стоянці — зменшувались до розмірів іграшок.

 Восьмирічний Родік дерся нагору, попереду свого однолітка Володьки, який, скрегочучи зубами й боячись подивитися вниз, усе ж з останніх сил тримався за поручні. Та раптом його коліна затремтіли, в очах з’явились сльози. Родік озирнувся — йому здалося, що Володько ось-ось здасться. Але до самої вершини залишалося всього кілька щаблів! І, зібравши останні сили, Родіон рвонувся вперед.

 Він опинився на верхньому майданчику щогли — оточеному огорожею, серед антен, прожекторів і великого флюгера, що шалено тріпотів на сильному вітрі.

 І раптом з гучномовців по всій площі аеродрому пролунав суворий голос диктора:

 — Увага! Особам, які перебувають на щоглі! Терміново спуститися вниз! Повторюю — терміново спустіться!

 На землі завили сирени. До щогли вже мчали пожежні машини, швидка допомога і міліцейський УАЗ. Родіон, притиснувшись до огорожі, стояв мовчки. Він досяг мети. Але спускатися й одразу потрапити до дитячої кімнати міліції — ой, як не хотілося! Тому він чекав.

 Один із пожежників почав підійматися нагору. Тим часом унизу, біля тополі, стояла маленька дівчинка й гірко плакала, прикусивши кілька пальців правої руки.

 Пожежник тим часом дістався до Володьки, міцно обійняв його і почав повільно спускатися. Як тільки він передав тремтячого хлопчика медикам, дівчинка під тополею — маленька Елька — раптом рвонула до сходів і, незважаючи на крики дорослих, почала дертися вгору.

 Двоє пожежників кинулися за нею, гукаючи, щоб вона негайно зупинилася. Та вона не зважала. Діставшись вершини, Елька схопила Родіка за плечі й, не стримуючи сліз, закричала йому у вухо:

 — Родьку, навіщо ви це все влаштували?! Час дуелей минув!

 — Та нічого ми не влаштовували! — вигукнув він, тримаючи її однією рукою, а іншою — жестом указуючи на обрій. — Подивися краще, який звідси краєвид!

 — Теж мені, час милуватися! — обурено відповіла Елька.

 Пожежники вже були зовсім близько.

 Елька взяла його за руку й, глянувши йому прямо в очі, сказала:

 — Ну що, Ромео? Я тепер твоя Джульєтта. Ти виграв суперечку! У тебе є парашут?

 — Ні…

 — І в мене немає! То ходімо, не бійся!

 І з цими словами вона, притиснувшись до нього, прослизнула крізь огорожу… і потягла Родіка за собою.

 Всі, хто був унизу, завмерли від жаху. Двоє дітей, тримаючись за руки, стрімко падали вниз.

 Земля швидко наближалася, але здавалося, що вони не падають, а ширяють у повітрі — і за спиною в них, наче в янголів, розгорнулися невидимі крила…

                                                       Кінець першої частини

30.06.2023 р.

Шановні читачі, якщо ви читаєте цей роман не на сайті booknet.ua, - книга скопійована без дозволу автора. Переходьте, будь ласка, на мою офіційну сторінку, де ви прочитаєте безкоштовно й інші мої книги: https://booknet.ua/rodoslav-svtlann-u10881680

Родослав Світланін