Розділ 28.

 Після того як припинилися, хоч і невеликі, але затяжні дощі, що тривали майже весь останній тиждень, ґрунт на вершині гори розмок, на дні розритих котлованів виднілися калюжі, вода йшла повільно. Сьогодні звичних розкопок не проводили. Цілий день студенти та їхні викладачі, які залишилися на той час у таборі, збирали інвентар та особисті речі у вантажний автомобіль, що приїхав, відволікаючись на фотосесії, а вже завтра вранці за учасниками експедиції повинен буде приїхати автобус, який відвезе їх до Запоріжжя. Після літньої практики на студентів знову чекали аудиторії. На завтра також були викликані бульдозери, щоб загорнути звільнені від ґрунту «приміщення» загадкового поховання.

 Студенти та викладачі, а також волонтери, з яких сьогодні були присутніми тільки Елла і Родіон, почали готуватися до прощального вечора. У таборі після заходу сонця стояв ароматний запах смаженого м'яса. На кухні, при світлі акумуляторних світильників, кипіла робота. На славу постарався улюбленець усіх членів експедиції - кухар Самір, який розкладав для всіх у тарілки шматочки апетитного шашлику, приготовані ним власноруч. Стіл для вечері був сервірований різноманітними салатами, рибними та м'ясними стравами, безалкогольними напоями... Список страв міг посперечатися з кількістю, запропонованою в меню будь-якого місцевого ресторану.

 Трохи віддалік від столу було розведено багаття на кшталт такого, як розводили колись у піонерських таборах, за радянських часів. Величезні язики полум'я вогнища спрямовувалися у вечірнє небо, ще вище здіймалися яскраві іскри, які, наче спалахи феєрверку, через деякий час неодмінно згасали. Тепло від багаття поширювалося на кілька метрів, унаслідок його впливу, а також періодичного подиху диму, в районі столу зовсім не було помічено комарів, яких завжди дуже багато в даній місцевості в цю пору року і доби.

 Вечеря вдалася на славу, атмосфера панувала така, ніби у великій родині за святковим столом зібралися близькі родичі. Ніхто не хотів порушувати тему, що завтра доведеться розлучатися, ті, хто був із різних навчальних закладів, обмінялися телефонними номерами для зв'язку та висловлювали сподівання, що нові розкопки курганів їх можуть зібрати знову разом. Більшість із присутніх були студентами одного курсу, а отже, вже з понеділка мають знову побачиться в аудиторіях Запорізького університету.

 Після вечері всі посідали на колодах навколо багаття, гілки та дрова якого перегоріли, проте тліючі поліна ще продовжували випромінювати яскраво-червоне світло та поширювати тепло навколо.

 У когось в руках з'явилася гітара, і за перших же акордів група хлопців тихими голосами підспівувала тому, хто грав та співав. Час пролітав у дружній компанії швидко й непомітно, було заспівано багато пісень.

 На несподіванку Елли, Родіон раптом попросив гітару, взявши її в руки, трохи підлаштувавши під себе, став грати і заспівав:

 На войне - как в огне,

 В пламени брода нет.

 Сплю, и видятся мне

 Двадцать прожитых лет.

 Снится мне отчий дом,

 Тихий сад у ворот.

 В низком домике том,

 Моя мать меня ждет…

 Возвратиться б домой!

 Пасть к коленям твоим.

 Жить, ведомым мечтой,

 Для людей, кто любим!

 Вспомню матери песнь,

 Вспомню руки отца,

 Неужели же жизнь

Стоит каплю свинца?

 Дай, о Боже, домой

 Возвратиться живым!

 Так не хочется мне

 Умирать молодым!

 З останнім акордом Родіон зняв із себе гітару і передав господареві, невелика пауза змінилася оплесками, всім дуже сподобалася пісня і те, як її співав колишній десантник.

 - Взагалі-то я співати не вмію, - несміливо парирував на овації Родіон.

 - Що це за пісня? Щось такої я не пригадую в хіт-парадах? - запитав господар гітари.

 - Це я в армії бавився, - відповів Родіон.

 - То що, це ти написав? - запитала Елла.

 - Ну не знаю, якось так само прийшло, - зніяковів Родіон.

 Хлопці зі своїх місць привітали Родіона і висловили захоплення автору.

 - Звідки така тема, хлопче, начебто мир у всьому світі? - поцікавився все той же господар гітари.

 - Вважай, що вона присвячена тим, хто загинув на цій висоті та інших, до неї подібних, коли наші прадіди фриців звідси гнали.

 - Ну що ж, респект і поважуха автору, а тепер - балада про стародавніх воїнів! - і господар гітари почав тихо співати наступну пісню.

 - Ну й молодчина ж ти, Родько! - похвалила Родіона Елла. - Не знала про такі таланти в тебе, хоча у вас вся родина творча, є на кого рівнятися! А що-небудь ще зі свого виконаєш?

 - Для тебе особисто, звичайно, але іншим разом, - сказав Родіон, звернувшись до Елли і, не чекаючи її реакції, підхопив пісню, яку співав господар гітари: