Розділ 27.

  Вранці Родіон почав збиратися для участі в останньому дні експедиції. На календарі було 30 серпня. Сьогодні збір учасників на Мамай-Горі планувався пізніше, ніж зазвичай. Було близько восьмої ранку, коли перед виходом Родіон зазирнув до кімнати молодшого брата Богдана. На диво, той не спав: лежачи в навушниках, дивився старий американський фільм «Назад у майбутнє». На екрані Док під'єднував кабель до стрілок міського годинника, у який от-от мала вдарити блискавка…

 Богдан повернув голову, зняв навушники і махнув братові рукою:

 — Привіт!

 — Доброго ранку. А ти чому вже не спиш? І що це в тебе за ранковий кінотеатр? Виспався б краще, поки є нагода — до школи ж недовго лишилося.

 — А ти цей фільм дивився?

 — Дивився. Старий, але крутий фільм. Чого це ти раптом зацікавився?

 — Та вони ж зараз у минулому, а потім летять у майбутнє — у 2015 рік. Слухай, ти б сам хотів у минуле?

 — У минуле? Та ні, я ж знаю, що там було. Навіщо повертатися?

 — А в майбутнє?

 — Напевне, так.

 — От і я хотів би у майбутнє. Просто зараз — у 2015. Там же вже є ховерборди! Там усе буде круто!

 — У 2015? Гарантую, ще трохи — і сам туди потрапиш. Підростеш, і через три роки — ось тобі й твоє майбутнє… А якщо добре вчитимешся, закінчиш інститут, станеш мером нашого містечка — зміниш життя та майбутнє на краще! А що таке — ховерборди?

 — Мером? Та ну, нудно. Я мрію подорожувати, бачити різні країни… А ховерборди — це ж ті літаючі дошки, ти ж сам казав, що дивився фільм!

 — А, дошки… типу скейти?

 — Ну так, тільки без коліс. Вони парять трохи над землею!

 — Так, згадав. Класна штука. А ти, до речі, не забудь допомогти батькам на городі.

 — Як на городі?! Ми ж вже весь урожай зібрали! — вигукнув Богдан, підхоплюючись з ліжка.

 — Дощі скінчилися, все знову заросло бур’яном. Тепер треба прополоти.

 — Ех, скоріше б вже настав 2015-й! — зітхнув Богдан. — Там будуть дрони, які вигулюють собак, а я б написав програму, щоб такі роботи ще й помідори збирали та бур’яни виривали!

 — Ось бачиш, не дарма ж кажуть, що прогрес рухають ледачі люди!

 — Не ледачі, а цілеспрямовані! — випростався Богдан. — І мером, і навіть президентом може стати не обов’язково той, хто вивчає юриспруденцію, як ти, а той, хто має мету й ставиться до життя як до гри!

 — Ого, філософ! Це звідки в тебе така думка? Що наше життя? — Гра?

 — Саме так. Ці слова — з опери Чайковського «Пікова дама». А ще пам’ятаєш, як казав Шекспір: «Весь світ — театр, а люди в ньому актори»? Тож і президентом може бути актор, а не обов’язково професійній політик.

 — Не знаю… Мені здається, це може бути небезпечно для країни, якщо нею керуватиме непрофесіонал. Це виглядало б так, наче капітанський місток на кораблі посіла б людина, яка виконувала до цього соло на скрипці у складі оркестру, що розташувався на його палубі. І хоч пасажири щойно аплодували артистові за його гру, невідомо, як би вони сприймали такого капітана, якби судно раптом сіло на мілину або налетіло на рифи?

 — Та все залежить від особистості! — заперечив Богдан. — І ти прекрасно знаєш, що актор в історії вже ставав президентом. Ось навіть у цьому фільмі, коли потрапив головний герой у минуле, там не вірять у це, але ми знаємо, що колишній актор Рональд Рейган був президентом США!

 Богдан швидко перемотав диск і натиснув «Play».

 На екрані з’явився Док, який питав у Марті:

 — Тоді скажи, гість із майбутнього, хто буде президентом Сполучених Штатів у 1985 році?

 — Рональд Рейган.

 — Рональд Рейган?! Актор?! Ха-ха-ха, не сміши мене…

 Богдан поставив диск на паузу й гордо сказав:

 — От бачиш! А ще Рейган, за словами багатьох політологів, вважається одним із найуспішніших президентів США. І щоб остаточно довести свою думку, наведу формулу успіху, яку Альберт Ейнштейн якось озвучив журналісту. Успіх, за Ейнштейном, — це «робота» плюс «уміння тримати язик за зубами» плюс ще один компонент. Ну? Як гадаєш — що ще?

 — Та багато чого: знання, дисципліна, працьовитість, порядність… Хоча багато хто зі «сильних світу цього» й гадки не має, що це таке…

 — Добре, не мучитиму тебе. Третій складник, за Ейнштейном, — це «гра»!

 — Знову гра… Але знаєш, мені дуже сподобалася складова: «уміння тримати язик за зубами». Не кожному це вдається. Навіть Ейнштейну… Пам’ятаєш його знамените фото з висунутим язиком?

 — Пам’ятаю, ще й як!

 Брати одночасно розсміялися.

 — О, а в тебе прикольна футболка, — вказав Богдан на футболку старшого брата з написом: E = mc².

 — Ось доростеш до одинадцятого класу, тоді на уроці фізики пояснять, що це за формула.

 — Та я й зараз знаю! Це ж знаменита формула Ейнштейна, яка виражає еквівалентність маси й енергії!