Розділ 26.

 Дощі нарешті припинилися, й останні дні літа знову потішили сонцем і теплом. Родіон та Елла чекали на свого вчителя у шкільному кабінеті фізики. На стінах висіли портрети відомих учених, а над дошкою в рамці красувалася знаменита фотографія Альберта Ейнштейна з висунутим язиком.

 Елла спокійно сіла за парту й заглибилася у щось на екрані смартфона. Родіона тим часом зацікавив електростатичний генератор для демонстрації іскрових розрядів, той самий, що пояснює природу блискавок. Прилад стояв окремо, на спеціальному столі. Підійшовши до нього, Родіон енергійно закрутив ручку — диски закрутилися, і між блискучими сталевими кулями із сухим тріском промайнула фіолетова іскра — мов мініатюрна блискавка.

 — Ось, будь ласка! Показати б цей прилад стародавнім людям — і тебе б одразу проголосили «богом» або принаймні кимось на зразок Зевса, — зауважив Родіон, звертаючись до Елли.

 — А мені щойно пригадалося, як у цьому самому кабінеті один хлопчик колись врятував нас своїм розумом від раптової контрольної з фізики. Не пам’ятаєш, хто це був? Після того тебе й почали називати «Знайкою».

 — Ніколи не любив це прізвисько, — скривився Родіон. — Надто вже воно нагадувало «Зазнайку».

 — А вчителі, між іншим, часто казали на тебе «Академік».

 — То все через те, що я в дитинстві читав книжки «не за віком» і, не приховую, мав певні енциклопедичні знання, які не входили до шкільної програми.

 — Нагадай, будь ласка, як ти тоді «зірвав» ту контрольну?

 — Діло було перед самими зимовими канікулами. Ранок, перед самим першим уроком. До класу заходить наша вчителька фізики й оголошує: буде контрольна за чверть. Кладe журнал на стіл і йде. У нас мала бути класна година, підготовка до новорічного свята, а тут — контрольна! У всіх паніка: хто повторює формули, хто гарячково пише шпаргалки. Навіть відмінники були не готові. І тут до мене підходять хлопці: «Ну, придумай щось, ти ж Академік…»

 Було ще темно, зима ж, восьма ранку, світло в кабінеті ввімкнене. Я тоді запропонував поставити одну парту на іншу. Найвищий із хлопців, стоячи згори, відкрутив скляні плафони, викрутив лампи розжарювання, а в патрони, під нижній контакт, ми підклали мокрі шматочки зошитового паперу. Потім усе зібрали назад, як було.

 Пролунав дзвінок. У клас забігає наша «Молекула» — так ми називали вчительку: невеличка, огрядна, в товстих окулярах. Схопивши крейду, розділила дошку навпіл і швидко почала писати два варіанти контрольної. І тут — одна лампа заблимала й згасла. Потім ще одна. А за хвилину згасли всі шість.

 Молекула розгубилася, бігає до вимикачів, клацає, визирає в коридор, там світло є. Покликала електрика. Нас перевели до іншого класу, але часу на контрольну вже не залишилось, тож її перенесли. А ми всі встигли як слід підготуватись.

 — І що ж тоді сталося з лампами? — усміхнулася Елла.

 — Дуже просто. Лампи розжарювання і патрони, коли працюють, нагріваються. Поки папір був мокрим, контакт провідників зберігався. Але коли він висох від нагрівання — став ізолятором, і лампи згасли.

 — А шкільний електрик не розповів про причину «блекауту»?

 — Дядько Мирон усе зрозумів, але мовчки усунув «неполадки». Як бачиш, тепер у кабінеті вже інше освітлення — сучасні стельові світильники, жодних плафонів на дротах.

 — Доброго дня, друзі! Зачекалися? — з цими словами до кабінету фізики зайшов Греков.

 — Все нормально, Кириле Мефодійовичу, доброго дня! — відгукнулася Елла з усмішкою, — у нас є що згадати, тож час пролетів непомітно.

 Родіон потиснув учителеві руку — рух був щирий і міцний, як жест давніх соратників.

 — Що ж, продовжимо, — промовив Греков, одразу перейшовши до діла. Сів за вчительський стіл, натиснув клавішу ноутбука. — Отже, на чому ми зупинилися? Чи є пропозиції, що обговоримо сьогодні?

 — Знаєте, чим більше ми розшифровуємо, тим тривожніше стає, — озвалася Елла, — мене не покидає одне питання. У фразі: «Зірка ж його, що вказує Путь», — у словах пророцтва про «ординського князя» — слово Путь написане з великої літери. Можливо, це натяк на прізвище чи частину імені «князя-невидимки»? Наприклад… Путін?

 — Цікава версія, Елло, — замислено мовив Греков, трохи підвівши брови. — Тим більше, що, наскільки мені відомо, Путін народився в Ленінграді — колишньому й нинішньому Санкт-Петербурзі, навчався там в університеті, і з цим містом у його кар'єрі, особистій та політичній, пов’язано надто багато. Через це мої петербурзькі друзі напівжартома називають своє місто... Путінбург.

 — Так, дійсно, Путін народився в Ленінграді, але ж у 1952 році, а не в 1954-му! — гукнув Родіон, повертаючи до Елли екран ноутбука з відкритою сторінкою Вікіпедії.

 — А ось це, можливо, і є та сама підказка! — пожвавлено підхопила Елла, з блиском в очах. — Згадаймо фразу з пророцтва: «який все робить раніше за інших». Можливо, саме рік народження і є тим «раніше», яке ми недооцінили. Якщо він народився не 1954-го, а на два роки раніше — у 1952-му, то саме тому ми його і не розглядали як кандидата...

 Вона зробила паузу, вдивляючись у рядки пророцтва, відкриті в іншому вікні на екрані ноутбука Родіона.

 — І ще: у пророцтві чітко сказано лише про шістьох правителів — тих, з якими асоціюються зірки в сузір'ї Візничого. Вони всі «народжуються навколо Золотих Воріт» у рік затемнення. Але про сьомого сказано окремо: «буде ще сьомий князь». Це натякає, що його народження не прив’язане до того затемнення, і що його поява — явище іншого порядку.