Розділ 19.

  Родіон і Елла зустріли світанок на березі, міцно обійнявшись. Водосховище зовсім заспокоїлося, його гладінь лежала біля самого краю, мов налита в порцелянову миску. Щойно розвиднілося, далеко, на водному обрії, стало видно якийсь човен.

 — Рибалки, — із ноткою заздрості мовив Родіон, показуючи рукою на моторний катер, що плавно віддалявся від берега. — Ну що, час повертатись? Я ж обіцяв тебе на руках донести — виконаю, — з цими словами він підхопив Еллу і рушив вгору крутою стежкою.

 Елла мовчала, лише зрідка закохано поглядала йому в очі. Їй кортіло зупинити його, але Родіон не показував і натяку на втому. Щойно перед ними з’явилася верхівка гори, Елла прошепотіла:

 — Все, став мене на землю, а то побачать — будуть пліткувати.

 — Добре, як скажеш, — посміхнувся Родіон і обережно поставив її на ноги.

 Коли пара наближалась до табору, з намету вийшов молодий хлопець — з рушником через плече, свіжий після сну. Зрівнявшись із Еллою та Родіоном, він кинув:

 — Доброго ранку! Ви що, вже встигли скупатися?

 — Доброго ранку! Так, вода — чудова! Рекомендую, — з усмішкою відповів Родіон.

 — Зазвичай я перший про це всім повідомляю, — пробурчав хлопець і, опустивши голову, рушив до спуску.

 Було видно: сьогодні всі прокинулись раніше, ніж зазвичай. Археологам кортіло якомога швидше повернутися до розкопок, які вчора подарували беззаперечне відкриття.

 Дехто навіть не снідав — ковтнули чаю чи кави, похапцем з’їли бутерброди — і поспішили до поховальної камери. Можливо, знайдений учора череп не був основним похованням кургану, а частиною якогось ритуалу?

 До обіду вдалося розчистити шар ґрунту довкола черепа. У радіусі одного метра археологи знайшли ще кілька артефактів. Повна картина, що відкрилася після очищення, виглядала так: череп лежав на срібній таці, встановленій на квадратному, ретельно витесаному камені. Перед ним, на другому камені — меншому, але також обробленому, — лежав проржавілий меч-акінак із золотим оздобленням руків’я. Археологи зафіксували цей вигляд з усіх можливих ракурсів.

 Серед фахівців ширилося відчуття сенсації. Адже скіфи завжди ховали тіло померлого повністю. Якщо ж це дійсно було царське поховання, чому немає жодних ознак розкоші, окрім тієї золотої рукоятки? Скіфи виряджали всіх своїх вельмож у потойбіччя з усіма почестями: слуги, коні, домашнє начиння, ювелірні прикраси — усе йшло з ними. Але нічого подібного в цьому похованні поки що не було знайдено…

 Тож хто був похований у цьому кургані, на царському цвинтарі, але без почестей, без вишуканих прикрас, без вірних слуг? Можливо, поховання неодноразово грабували? Фахівці висловлювали думки, що й саме тіло царя могли викрасти… Якщо його одяг був вишитий золотом, злодії могли не відокремити тканину від решток і винести все разом. Те ж саме могло статися і з рештками слуг, які супроводжували царя в інший світ також у багатих вбраннях.

 Основною загадкою залишався череп — самотній, на срібній таці, як на жертовнику…

 Родіон та Елла в «ніжних» розкопках похоронної камери сьогодні участі не брали. Не чекаючи вечора, вони вирушили до Кирила Мефодійовича, аби розповісти йому останні новини з розкопок і почути його думку щодо «гробниці для черепа».

 Цього дня у музеї працювала помічниця Грекова — вона залишилася в першій залі, а сам директор провів своїх гостей до кабінету, де й продовжилася бесіда з колишніми учнями. Греков уже знав про виявлений череп — він устиг обговорити цю знахідку по телефону з професором Тепером та іншими археологами.

 — У мене є лише одне припущення, чий це може бути череп, — сказав Кирило Мефодійович, розливаючи запашний трав’яний чай у чашки. — Мало хто з учених серйозно вірить, що історія, розказана Геродотом про царя Скіла, була правдивою, а не простою вигадкою.

 — Скіл? Чому ж? — здивувалась Елла. — Я добре пам’ятаю цю розповідь Геродота. Та й свідчення про існування такого скіфського царя є. Згадайте хоча б золотий перстень, знайдений у румунській Добруджі, з написом: «Скіл», або монету, знайдену на місці античного поліса Борисфена, на півдні України, з таким самим написом.

 — Так, я знаю про ці артефакти, — погодився Греков, піднявши брови. — Проте для повного підтвердження «епохи Скіла» цього недостатньо. Той перстень, безумовно, датований серединою V століття до нашої ери — саме часом життя Скіла, за Геродотом. Особливості накреслення букв відповідають грецьким написам тієї епохи. На персні грецькими літерами вигравірувано ім’я Скіла, а також зображено богиню Табіті — вона сидить на троні з дзеркалом у руках. Геродот писав, що скіфи вшановували Табіті понад усі інші божества.

 — Але ж перстень знайдено за Дунаєм, — зауважив Родіон. — Чому ви вирішили, що на Мамай-Горі поховано саме Скіла, царя скіфського?

 — Згідно з Геродотом, Скіл був обезголовлений зведеним братом, — відповів Греков. — Інший обезголовлений скіфський цар нам не відомий. Та що нам ще каже «батько історії»? Давайте пригадаємо цю розповідь точніше, — він увімкнув ноутбук і почав читати стислий виклад з сайту, яким часто користувався і де публікував власні міркування щодо історії скіфів:

«У царя Аріапіта було багато синів. Успадковував же йому син від еллінки Скіл, якого мати навчила грецької мови та грамоти. Відчуваючи схильність до еллінських звичаїв, він часто відвідував Ольвію. Воїнів, що супроводжували його, він залишав біля міських воріт, які велів замикати, щоб скіфи не знали, як він проводить в Ольвії час. Був в Ольвії у Скіла будинок великих розмірів і багато влаштований. Навколо нього стояли сфінкси та грифи з білого каменю. Одного разу побажав Скіл бути посвяченим у таїнства Діоніса Вакхічного, але було йому знамення велике. Бог метнув у його будинок блискавку і будинок повністю згорів. Однак це не зупинило Скіла, і він прийняв обряд посвячення. Коли ж Скіл був посвячений у таїнства вакхічного бога Діоніса, один із мешканців міста з глузуванням розповів про це скіфам, які чекали на свого вождя. Він таємно провів їх на вежу, звідки вони самі побачили царя у вакхічній несамовитості. Після цього скіфи збунтувалися, скинули Скіла і зробили царем його брата. Скіл був змушений тікати за Дунай до царя фракійців. Новий скіфський цар рушив війною на Фракію. Неподалік Дунаю зійшлися війська фракійців і скіфів. Але битва не відбулася, оскільки царі домовилися між собою. Скіл був виданий брату-супернику і обезголовлений».