Розділ 18.

Наступного дня Родіон та Елла знову допомагали археологам на найвідповідальнішому етапі експедиції. Розкопки передбачуваного квадрата похоронної камери досвідчені археологи продовжували вже одинадцятий день, але, як не дивно, нічого суттєвого поки що виявлено не було. Раптом, коли сонце вже починало хилитися за обрій, пролунав радісний крик з вуст одного з археологів:

 - Я знайшов!!! Подивіться, що я знайшов!!!

 Усі, хто це чув, збіглися до того, хто вимовив цю фразу і, оточивши його, стали розглядати те, що виднілося під щіткою археолога.

 На поверхні ґрунту оголилася маківка людського черепа, але розташованого якось дивно, цілком вертикально. Далі, знімаючи ґрунт щіткою, археолог оголив і всі складові черепа, аж до зубів, які все ще міцно трималися на щелепних кістках.

 Археологи не могли припинити розкопки на настільки для себе чудовій ноті, тому, організувавши освітлення від переносного бензинового генератора, не поспішаючи, продовжували очищати ґрунт навколо виявленого черепа, використовуючи лише пензлики та щітки.

 Проте усі розчищення ґрунту навколо черепа не принесли очікуваного результату. Жодних, навіть дрібних кісток, навколо черепа, покладеного, як виявилося, на срібну тацю, виявлено не було. Виходить, що ця усипальниця була створена лише для черепа? Археологи дивувалися, обговорюючи між собою незрозуміле поховання.

 Тонке розчищення ґрунту на глибшу відстань навколо виявленого черепа було вирішено продовжити вже завтра. Родіон та Елла залишилися на ніч у таборі, бо їм хотілося з самого раннього ранку приєднатися до тих, хто розкриватиме, можливо, найголовнішу таємницю кургану. Усі, в передчутті важливості завтрашнього дня, повечерявши, вирушили відпочивати. Родіон та Елла лежали в гамаках, прив'язаних до дерев, розмовляли, вдивляючись у нічне небо, усипане яскравими зірками.

 - Елло, а давай спустимося до нашого моря, як його тут називають, скупаємося, - несподівано запропонував Родіон.

 - Було б непогано, я за все літо ще жодного разу не купалася в Дніпрі, але як подумаю, що треба довго спускатися з кручі, а найголовніше - підніматися потім нагору, то бажання і пропадає. А ти хіба не втомився?

 - Втомився, але все одно не спиться, а прохолодна вода додала б сил.

 - Тоді сходи в душ, я все одно не брала з собою купальник, тож не вмовляй.

 - Уяви собі, я теж без плавок.

 - Ну вам, хлопцям, простіше. Ви можете й у шортах купатися.

 - Гаразд, не купатимешся, тоді просто супроводи мене, будь ласка, а я все-таки занурюся, потім погуляємо берегом...

 - А ти мене на руках назад понесеш? Я ж сказала, що навіть не уявляю, як я зможу піднятися на гору.

 - Ніч така місячна, зоряна, ясная, видно, хоч голки збирай... Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки сам на руках віднесу, - проспівав різні рядки з відомої української пісні Родіон.

 - Гаразд, давай підемо, - різко схопилася з гамака Елла. - Я теж не можу заснути, стільки думок після сьогоднішньої знахідки, хочеться думати про щось інше.

 - Чесно, вже й не припускав, що ти погодишся, але я радий! Ходімо! - в мить пожвавішав Родіон і також схопився з гамака.

 - Яка ж дівчина не хоче, щоб її носили на руках?

 Вузька стежка, що веде до водосховища з вершини Мамай-Гори, була протоптана студентами, які регулярно ходили скупатися, рятуючись від спеки, але робили це вдень, під час обідньої перерви, що завжди тривала понад годину. Шлях донизу виявився не таким вже й довгим, як передбачалося, ноги самі несли Родіона та Еллу схилом до водойми. І ось, вони вже стояли біля самої кромки води, під прямовисною стіною глиняної кручі, на вузькій смужці з дрібних камінчиків, що встеляли піщаний берег. Попереду була тільки темна непроглядна водна далечінь, а на небі яскраво виблискували зірки. За відсутності Місяця на нічному небі, сьогодні можна було розрізнити навіть Чумацький Шлях. Було безвітряно, проте на берег накочувалися з приємним шумом невисокі хвилі.

 - Не дарма ви називаєте водосховище морем! - із захопленням сказала Елла. - Я зараз почуваюся наче на його узбережжі, цей плескіт хвиль, цей шум дрібних камінчиків, що перекочуються, безкрайній простір! Тільки не вистачає запаху солоної води... Але мені раптом теж захотілося скупатися.

 - Тоді вперед за мною, - Родіон відійшов від дівчини на кілька метрів, зняв із себе одяг і поспішив у воду. Елла при цьому, не повертаючись до Родіона, дивилася на зірки.

 - Не соромся, Елло, темно, я тебе все одно не побачу, заходь у воду! Вода дуже тепла, я ж, навпаки, сподівався, що вона буде прохолоднішою... Дно тут дуже гарне, піщане, різкого переходу в глибину немає.

 - Добре, тільки ти все одно, відвернися.

 - Вже відвернувся, - сказав Родіон і, повернувшись, почав із шумом відпливати від берега.

 Елла повільно скинула з себе одяг і так само повільно зайшла у воду. Родіон із насолодою плавав, то кролем, то брасом, іноді повністю занурюючись під воду. Елла спокійно занурилася по плечі, продовжуючи з води споглядати зоряне небо. Вдосталь наплававшись, Родіон першим вийшов із води.

 - Оце так, Елло, - прикриваючись одягом, говорив Родіон, - а рушника-то ми з собою не прихопили ...