Розділ 17.

   Греков привітно зустрів гостей біля своєї хвіртки й запросив для розмови до тінистої альтанки. Поки не стемніло, комарі ще не докучали, натомість настирливо чіплялися мухи, а також бджоли й оси, що злетілися на солодкий аромат стиглого винограду, який оповив альтанку своїм листям і гронами. Кирило Мефодійович поставив у центрі столу дві великі тарілки з гронами різних сортів стиглого столового винограду.

 Родіон та Елла, як завжди на початку таких зустрічей, розповіли своєму колишньому вчителеві про останні події на розкопках. Новина про стародавню пастку та грабіжника, який потрапив до неї, найімовірніше, ще в роки громадянської війни, при якому не було виявлено жодних речей скіфського періоду, залишала надію, що курган міг залишатися недоторканим до сьогодні. А вже сама наявність пастки при вході до поховальної камери свідчила про знатне поховання.

 Греков заспокійливо налаштовував Родіона й Еллу, мовляв, найцікавіше ще попереду…

 — Кириле Мефодійовичу, ви ж досі нас не познайомили з найпершим пророцтвом — тим, що досі не розгадане вами до кінця, — зауважила Елла.

 — Ну що ж, гадаю, саме час виправити цю прикру помилку, — відповів господар і пішов до будинку.

 Поки гості смакували солодкий виноград, Греков повернувся з зошитом із записами Дорофія й урочисто почав:

 — Отже, у цьому зошиті, який знову перед вами, Дорофій записав свої пророцтва в грудні 1951 року. Ми з вами вже намагалися розшифрувати останні передбачення — ті, що вже справдилися, і ті, яким ще судилося збутися. Але ось це, перше пророче послання, — воно містить у собі код подій на п’ятдесят, шістдесят і навіть сімдесят років уперед. А це означає, що й наше з вами майбутнє визначене цими рядками… Судіть самі.

 З цими словами Греков розгорнув пошарпаний зошит на першій сторінці й почав читати:

 «У той рік буде галасливе свято,

 Але раптом померкне Сонце,

 Старий світ зануриться в темряву...

 Того року станеться багато чого, що визначить майбутнє.

 Незабаром території колишніх шести вольностей сховаються під водою...

 І тільки в певний час, коли зустрінуться дві шістки,

 Території шести вольностей знову з’являться з безодні вод на поверхні,

 Але землі їхні будуть позбавлені життя ще на довгі роки...

 Того року, подібно до зірок на небі,

 Розсипаним Колісничим, як сіль на шляху,

 Народяться навколо Золотих Воріт майбутні шість правителів княжого роду.

 Кожен — із відповідних зірок —

 Впливатиме на долю Золотих Воріт

 Рівно через п’ятдесят, шістдесят і сімдесят років...

 Але буде ще сьомий князь, з таємного оточення,

 Який усе робить раніше за інших.

 Зірка ж його, що вказує Путь, — північна, холодна.

 Під приводом відновлення миру, під знаком Габбаруна,

 Він почне братовбивчу війну, коли згасне грецький вогонь.

 Усі думатимуть, що червоний Ведмідь мертвий, однак напередодні своїх ста років

 Він прокинеться від сплячки і, наче шатун, гарчатиме та шукатиме, кого б поглинути.

 Золоті Ворота, як за часів Батия, знову опиняться в облозі.

 Щоб ви розпізнали нового ординського князя, ось вам знамення:

 Двоє з тих князів з’являться світу на вісі, що проходить через храми

 Різних релігій, протилежно один одному.

 Число ж на вісі буде — «нуль», на цій же вісі буде записано

 І місце народження князя, який прийде з мечем на Русь.

 Вказівником для вас же буде «нуль», зведений на постаменті

 Біля Великої річки чотирьох княжих міст.

 Після багатьох бід і руйнувань з’явиться Хассалех від коренів:

 Великого ханства, Великого князівства і Великого царства,

 Чиє місце народження буде відзначено ще за часів створення світу —

 На лінії, де Залізна Діва прийме мученицьку смерть.

 Хассалех з’явиться, щоб помститися сьомому, маючи таку ж цифру.

 У день, коли дозріє калина, від семи пагорбів будуть випущені стріли,

 Щоб вразити того, хто сидить на семи пагорбах і п’є воду із семи морів.

 В інше ж місце на семи пагорбах з небес на землю буде посланий вогонь.

 Величезна стіна похитнеться і зруйнується від удару з неба,

 Вода ж, як за часів Ноя, приховає під собою багато поселень.

 Через деякий час вода зійде — і птахи знайдуть нові місця для гнізд».

 – Ну що, ерудити, які будуть припущення за цими рядками? – запитав у своїх учнів Греков.

 – «Померкне Сонце», «зануриться в темряву» — напевно, йдеться про затемнення Сонця. Швидше за все, про повне затемнення. Це, на мій погляд, очевидно, – висловила своє припущення Елла.