Розділ 16.

 У понеділок вранці Родіон та Елла приїхали на курган. Те, що волонтерів більше не чекали як помічників, залишалося непоміченим — всі були занурені в свою роботу. Родіон та Елла перебували серед археологів і студентів, проте завдань їм не давали. Керівники експедиції чекали на прибуття крана.

 Нарешті, до місця розкопок під'їхав кран-маніпулятор на базі вантажівки. Плоский камінь обережно підчепили вантажопідйомними стропами до гака крана. Машиніст почав підйом, стропи натягнулися, і «плита», затремтівши і захитавшись, відірвалася від ґрунту. Маніпулятор відвів її вбік і поклав на підготовлений майданчик. Вчені поспішили до місця, яке приховувала «плита».

 Їхньому погляду постала купа людських кісток, перемішаних з камінням і дрібною тирсою перегнилих колод. Скелет знаходився в неприродній позі, і, ймовірно, це були останки грабіжника, який потрапив у стародавню пастку і був придавлений масивним каменем. Ребра стирчали з-під грубого шкіряного одягу. Напівзотлілі штани з міцної тканини оголювали тазостегнові й гомілкові кістки, а більше за інші елементи одягу збереглися кирзові чоботи, з підошви яких стирчали іржаві цвяхи. Череп був повністю розчавлений. Археологи, акуратно очищаючи останки щітками від ґрунту та тирси, не знайшли навколо жодних цінних предметів. До поясу ймовірного грабіжника був прикріплений наган — дуже іржавий, але саме ця зброя вказувала, що трагедія сталася приблизно в перші два десятиліття двадцятого століття.

 Ймовірно, під масивним каменем з моменту спорудження гробниці була стіна з дрібного каміння, яку грабіжник розібрав, позбавивши опори центр тяжіння природної брили, яка його і розчавила. Тунель у похоронну камеру починався під цією пасткою і був виконаний з дерев'яних колод.

 Уважно оглянувши ще раз знайдені останки і все навколо них, археологи зафіксували відсутність кісток кисті на правій руці, яка, судячи з розташування, перебувала поза зоною стародавньої пастки. Можливо, грабіжник був інвалідом, а можливо, після його смерті кисть відгризли хижі тварини. Оскільки під «плитою» не було виявлено предметів, які супроводжували скіфське поховання, можна припустити, що грабіжник або не зміг потрапити в усипальницю, або ж був не один, і після розграбування здобич забрали його спільники.

 Більшість фахівців вважали, що це була невдала спроба проникнення в гробницю. Швидше за все, грабіжник був не один, але смерть товариша могла налякати інших, і вони, можливо, залишили бажання потрапити всередину. Археологи заспокоювали себе думкою, що гробниця не була розграбована, а значить, на них міг очікувати справжній скарб під час заключних розкопок, можливо, вже сьогодні.

 Після обідньої перерви планувалося продовжити роботи в квадраті передбачуваної похоронної камери. Родіону й Еллі бригадир досі не давав доручень, і, згідно з етикою археологів, вони не могли взятися за роботу без наказу керівників.

 Небо залишалося безхмарним, хоч і не таким палким, як на початку розкопок. Один із студентів, прикривши очі від сонця долонею, дивився в небо.

 — Гей, що ти там побачив? — запитала Елла.

 — Дивлюсь, як сокіл полює на бідного голуба, — відповів хлопець.

 Елла і Родіон підняли очі до неба. В безкрайній синяві розгорталася драма, що переростала в трагедію. Голуб, несамовито маневруючи, уникав нападів сокола. Ще кілька разів хижак зрізав повітря, намагаючись схопити свою жертву. Голуб, вичавлений і виснажений, намагався втекти, опускаючись до землі, де у нього була хоч якась надія на порятунок. Сокіл, не зважаючи на близькість до землі, продовжував здійснювати свої «мертві петлі». Врешті-решт, він відступив, і голуб, заспокоївшись, опустився на землю, де на свіжому ґрунті взявся пастися, забувши про щойно пережиту небезпеку. Але хижак, набравши висоту, знову стрімко обрушився на землю, й цього разу здобич не змогла втекти. Сокіл зловив її гострими кігтями і, піднявши, жбурнув з висоти на землю. Потім блискавично підлетів до неї, розмахуючи крилами, і переконавшись, що вона вже не в змозі від нього тікати, переможно сів поруч. Озирнувшись довкола, сокіл кілька разів встромив дзьоб у шию голуба, остаточно забивши його.

 Один зі студентів спробував криками відлякати сокола, але птах, підхопивши свою здобич, полетів, зникаючи серед небес.

 — Родіку, це був ще один знак, — ледь стримуючи емоції, вимовила Елла.

 — Який ще знак? Подивись, ось павук збирається зжерти муху на траві, може, це теж знак? — вказав Родіон, не приховуючи роздратування. — А ще ось, серед трави лежить шкура змії, яку вона залишила після линьки.

 Дівчина різко схопилася і відступила від місця, на яке вказував Родіон.

 — Міг би й не лякати мене! Я ж тоді до смерті перелякалася змії!

 — Та не переживай, це просто вицвіла шкіра, як на дамській сумочці, — спробував заспокоїти її Родіон, піднімаючи шкуру змії, по якій проходила чорна звивиста смуга. Але шкіра розсипалася в його руках, перетворюючись на дрібні лусочки. — Не бійся. Пробач за те, що змусив тебе згадати той жах, який ти пережила. Що тебе сьогодні турбує?

 — Я поки не можу пояснити свої застереження, але в мене виникло відчуття, що людям краще не розкривати таємницю цього кургану... Можливо, ще не час.

 — Я обіцяв, що не буду «тролити» тебе з цього приводу, але як ти поясниш свої страхи цим вченим, які сплять і бачать нові «пекторалі», тим більше що вони можуть бути всього в кількох сантиметрах від них!