Розділ 16.

 У понеділок вранці Родіон та Елла приїхали на курган. Те, що волонтерів вже не чекали як помічників, ніхто й не згадав, настільки були всі захоплені своєю роботою. Родіон та Елла перебували серед археологів і студентів, проте доручень їм не давали, керівники експедиції очікували на приїзд крана.

 Нарешті, до місця розкопок під'їхав кран-маніпулятор на базі важкої вантажівки. Плоский камінь з усіх чотирьох боків підчепили вантажопідйомними стропами до гака крана, машиніст почав підйом вантажу, стропи натяглися і «плита», затремтівши, захитавшись, відірвалася від ґрунту. Маніпулятор відвів плоский камінь убік і поклав на підготовлений майданчик. Вчені поспішили до місця, яке приховувала під собою «плита». Їхньому погляду постала купа людських кісток, упереміш із камінням і найдрібнішою тирсою перегнилих колод. Скелет знаходився у неприродній позі, найімовірніше, це були останки грабіжника, що потрапив у стародавню пастку і був придавлений масивним каменем. Реберні кістки стирчали з-під грубого шкіряного одягу, ймовірно зимового, напівзотлілі штани з міцної тканини оголювали тазостегнові та гомілкові кістки, більше за інші елементи одягу збереглися кирзові чоботи, з підошви яких стирчали іржаві цвяхи. Череп був повністю розчавлений. Акуратно очистивши щітками від ґрунту та тирси всі останки, археологи не виявили навколо жодних цінних предметів. До поясу у ймовірного грабіжника був прикріплений наган, дуже іржавий, але саме ця зброя попередньо свідчила про те, що трагедія сталася, приблизно, в перші два десятиліття двадцятого століття. Ймовірно, під масивним каменем з моменту спорудження гробниці знаходилася стіна з дрібного каміння, розібравши яку, грабіжник позбавив опори центр тяжіння природної брили, яка його і розчавила. Тунель у похоронну камеру починався під цією пасткою і був виконаний з колод. Уважно оглянувши ще раз знайдені останки і все навколо них, археологи зафіксували відсутність кісток кисті на правій руці, яка, судячи з розташування, перебувала поза зоною стародавньої пастки, що впала зверху. Можливо, грабіжник був інвалідом, а можливо, після його смерті, кисть відгризли хижі тварини. Оскільки під «плитою» не було виявлено предметів, які супроводжували поховання, виходить, що грабіжник або не зміг ще потрапити в усипальницю, або, можливо, він був не один і після розграбування здобич забрали його спільники.

 Більшість фахівців вважали, що це була невдала спроба проникнення в гробницю, швидше за все, грабіжник був не один, але смерть товариша могла налякати інших і вони, можливо, залишили бажання потрапити всередину. Принаймні археологи тішили себе думкою, що гробниця не була розграбована в той час, а отже, на них міг очікувати справжній скарб під час заключних розкопок і, можливо, вже сьогодні. Після обідньої перерви було заплановано продовжувати розкопки у квадраті передбачуваної похоронної камери. Родіону й Еллі бригадир, як і раніше, не давав доручень, самі ж вони, за виробленою в археологів етикою, не могли взятися за роботу, яку не доручали керівники.

 На небі знову не було ні хмаринки, хоча вже було не так спекотно, як на початку розкопок. Один зі студентів дивився кудись у небо, прикривши очі від сліпучого сонця «козирком» долоні.

 - Гей, що ти там побачив? - запитала Елла.

 - Дивлюся, як сокіл полює на бідного голуба, - відповів хлопець.

 Елла і Родіон підняли очі до неба, де в його безкрайній синяві відбувалася драма, що переростала в трагедію. Голуб несамовито маневрував, раз у раз уникаючи кількох поспіль заходів і нападів сокола. Поки голубові все ще вдавалося вивертатися від кігтів хижака, що нападав. На такій висоті сокіл мав перевагу, оскільки різко піднімаючись вгору, він стрімко пікірував на свою жертву. Голуб, відчувши, що ще трохи, і він опиниться в хижих лапах, став шукати порятунку, знижуючись і притискаючись ближче до землі, на такій висоті соколу було дуже важко здійснювати свої «мертві петлі», і він почав підніматися все вище й вище. Здавалося, хижак відступив. Голуб, а це була вже помітна, сіренька горлиця, не боячись людей, ніби заручаючись їхньою підтримкою, стала низько літати над табором і, заспокоївшись, сіла у районі розкопок, де на свіжому ґрунті взялася пастися, забувши про щойно пережиту небезпеку. Сокіл же, набравши певну висоту, раптом каменем почав стрімке падіння на те місце, де паслася горлиця. У якийсь момент горлиця помітила небезпеку і спробувала злетіти, але втекти від чіпких лап хижого птаха, що зачепив її по дотичній, не вдалося. Наступного підльоту сокіл підхопив свою жертву гострими кігтями і жбурнув на землю. Потім блискавично підлетів до неї, розмахуючи крилами, і переконавшись, що вона вже не в змозі від нього тікати, переможно сів поруч. Озирнувшись довкола, сокіл кілька разів встромив дзьоб у шию горлиці, чим остаточно її вмертвив.

 Хтось зі студентів спробував криками злякати хижака. Сокіл же, підхопивши кігтями свою здобич, полетів, зникаючи від очей тих, хто спостерігав.

 - Родіку, але ж це був ще один знак, - ледь стримуючи емоції, вимовила Елла.

 - Який ще знак? Ти подивися, он павук муху збирається зжерти на траві, може це теж знак? - вказуючи на павутину на лопусі, сказав у роздратуванні Родіон. - А ось, дивись, серед трави лежить залишена під час линьки змією шкурка.

 Дівчина схопилася і відійшла від місця, на яке рукою вказував Родіон.

 - Міг би й не лякати мене! Я тоді до смерті перелякалася змії!

 - Та нічого особливого в цьому немає, це ж просто вицвіла шкіра, як на дамській сумочці, - Родіон спробував підняти шкірку змії, вздовж якої виднілася чорна звивиста смуга, проте шкірка розсипалася в його руках, перетворившись на дрібні, немов риб'ячі, лусочки. - Не бійся і пробач за те, що мимоволі змусив тебе згадати той жах, який ти пережила. Що ж тебе турбує сьогодні?