Розділ 14.

  Нарешті виспавшись майже до полудня, Родіон і Елла зустрілися біля стадіону «Космос», де місцева футбольна команда «Металіст» мала зіграти товариський матч із ветеранами київського «Динамо» — уславленими гравцями, що в різні роки виборювали три європейські кубки. Матч, присвячений Дню міста, обіцяв стати справжнім святом для мешканців невеличкого містечка.

 Після гри на глядачів, які придбали квитки, чекали концерт із заїжджими естрадними зірками та розіграш призового автомобіля. Тож цього суботнього дня біля кас стадіону зібрався справжній аншлаг.

 Родіон та Елла, вже маючи на руках квитки, прогулювались у сквері поблизу, розмовляли на різні теми й по-дитячому ласували морозивом. Перед входом на стадіон грали марші — духовий оркестр зустрічав гостей урочисто та бадьоро.

 Раптом біля стадіону пригальмував великий туристичний автобус, і на подив Родіона з Еллою, першим із нього зійшов Кирило Мефодійович. За ним — гамірною хвилею — висипали діти різного віку, в супроводі кількох дорослих.

 — Диви, це ж наш Греков! — здивовано прошепотіла Елла.

 — І не сам, а з туристами, — усміхнувся Родіон.

 Поки група рушала від автобуса, вони непомітно подалися слідом. Тримались осторонь, щоб не заважати, але при цьому чудово чули голос Грекова, що, схоже, вже перейшов до екскурсійного тону.

 Обігнувши стадіон, група зупинилася перед старовинним земляним валом, порослим густою, вже трохи вицвілою на сонці травою. Вал розходився в обидва боки від географічного знаку, зливався далі з городами, які встеляли навколишні пагорби.

 Коли всі діти та дорослі зібралися біля інформаційного щита, Греков зупинився й почав розповідь, урочисто та водночас захоплено:

 — Отже, дорогі друзі, чи було античне Кам’янське городище скіфською столицею — питання досі спірне, суперечки серед істориків й нині через це не вщухають. Та одне не викликає сумнівів: це було саме скіфське місто!

 На жаль, ми досі не знаємо його справжньої назви. Але доведено інше — це найперше з відомих скіфських міст, і до того ж велике ремісниче та торгове осереддя, яке було тісно пов’язане з грецькими колоніями Північного Причорномор’я.

 У сучасній Кам’янці від тієї античної величі залишився лише ось цей скромний земляний вал, — Греков обернувся і вказав рукою на об’єкт за своєю спиною, — оборонна споруда, поруч із якою ми зараз стоїмо.

 Він продовжив, не знижуючи темпу оповіді:

 — Скіфське місто мало на той час досить потужні укріплення. За високими валами та стінами розташовувалися житла ремісників і купців, громадські будівлі, а також святилища — об’єкти культу. Простолюд і ремісники жили у землянках або простих наземних хатинах.

 Для царя та скіфської знаті був спеціально зведений акрополь — укріплений додатковим кам’яним муром і валом. На площі акрополя ставили свої намети знатні скіфи й ті вельможі, що, не зраджуючи кочовим звичаям предків, воліли мешкати в наметах, приїжджаючи сюди переважно взимку.

 У різні періоди існування міста акрополь, задуманий на кшталт грецьких полісів, забудовувався по-різному. Та, на жаль, до нашого часу не дійшли навіть руїни. Його територія була варварськи затоплена під час створення рукотворного моря. Через це ми не маємо змоги підтвердити, як саме виглядала архітектура давнього міста.

 Однак є свідчення, що в окремі періоди і цар, і його наближені жили у справжніх кам’яних будинках. Можливо, це було за правління царя Скіла, який, як сказали б нині, насаджував «європейський» спосіб життя. А може — у часи найбільшого розквіту міста, коли ним правив цар Атей...

 У цей час із чаші стадіону загриміли позивні футбольного маршу — знайома мелодія прокотилася околицями, наче заклик до бою. Диктор з пафосом виводив команди на поле, називаючи гучні імена киян — тих самих легендарних гравців, яких у свій час боялися воротарі по всій Європі. Тепер кожного з них провінційний стадіон зустрічав бурхливими оваціями.

 Родіон із Еллою переглянулися. Вони так захопились розповіддю Грекова про Кам’янське городище, що зовсім забули про матч і пропустили його початок.

 — Та годі вже з тим футболом, — усміхнулася Елла. — Давай краще послухаємо Грека.

 — Згоден, хоча й хотів поглянути на «легенд», — кивнув Родіон.

 — Підійдемо до автобуса, коли вони від’їжджатимуть. Можемо сфотографуватись і взяти автографи.

 — Добре, але тільки обов’язково, обіцяєш?

 — Звичайно! А зараз — слухаймо. Хоч ми це все й знаємо, але Грек так цікаво розповідає.

 Серед юних туристів деякі хлопчаки із заздрістю поглядали в бік арени. Їм, певно, хотілося опинитися серед глядачів на трибунах, а не слухати лекцію. Вони більше вловлювали слова диктора зі стадіону, ніж розповідь екскурсовода. Та Греков не зважав на гучні звуки, що долинали з арени й часом приглушували його голос, — він продовжував говорити, не втрачаючи запалу:

 — Отже, основними заняттями жителів Кам’янського городища були: виготовлення металевих знарядь, ткацтво, гончарство, землеробство та скотарство. Та особливо — конярство. Адже головною ударною силою у скіфів була саме кіннота.

 Греков злегка підвищив голос, перекриваючи шум стадіону.

 — Основними видами зброї скіфських воїнів були лук, довгий спис і короткий меч — акінак. Також вони вміло користувалися арканами. Скіфський лук мав складну конструкцію — він складався з двох серпоподібних рогів, з'єднаних перемичкою. Цей вигин дозволяв стріляти з величезною силою і точністю.