Розділ 14.

 Нарешті виспавшись майже до полудня, Родіон і Елла зустрілися біля стадіону, на якому місцева футбольна команда «Металіст» сьогодні мала зустрічатися в товариському матчі з ветеранами київського «Динамо», уславленими футболістами, що в різні часи вигравали три європейські кубки. Цей матч, приурочений до Дня міста, обіцяв стати святом для мешканців невеликого містечка. Після матчу глядачам, які купили квиток, було обіцяно концерт заїжджих зірок естради та розіграш призового автомобіля, тому цього суботнього дня біля каси стадіону був аншлаг.

 Родіон і Елла, які купили квитки на матч, прогулювалися у сквері біля стадіону до його початку, розмовляли на різноманітні теми та їли морозиво. Перед входом на стадіон глядачів вітав маршами духовий оркестр. Раптом біля стадіону пригальмував туристичний автобус, з якого, на подив Родіона та Елли, першим вийшов Кирило Мефодійович, а за ним із галасом і гамором виходили, вибігали діти різного віку в супроводі кількох дорослих.

 Родіон та Елла вирішили пройти слідом за групою, очолюваною їхнім колишнім вчителем. При цьому, не наближаючись дуже близько до дітей, до них чітко долинали слова Грекова, який, схоже, вів екскурсію. Обігнувши стадіон, туристична група опинилася перед земляним валом, порослим густою травою, що розходився в різні боки від географічного знаку. Стародавній земляний вал зливався в обох напрямках із безмежними городами. Греков зупинився біля знаку з інформацією для туристів, і коли підтягнулися до цього місця всі діти і дорослі з групи, почав розповідати:

 - Отже, дорогі друзі, було античне Кам'янське городище скіфською столицею чи ні - суперечки серед істориків досі не вщухають. Проте ні в кого з них не викликає сумнівів те, що місто було саме скіфське! На жаль, нам досі не відомо, як воно називалося? Доведено, що це було перше з відомих скіфських міст, яке до того ж було великим ремісничим і торговим центром, тісно пов'язаним із грецькими колоніями Північного Причорномор'я.

 У сучасній Кам'янці від колишньої античної величі залишився тільки ось цей скромний земляний оборонний вал, поруч із яким ми зараз знаходимося.

 Греков вказав рукою на об'єкт, що знаходився за його спиною, і продовжував розповідати:

 - Скіфське місто мало досить хороші укріплення для того часу, за високими валами та стінами розташовувалися житла ремісників і купців, громадські будівлі, а також об'єкти культу - святилища. Ремісники та простолюдини жили у землянках і простих наземних будівлях. Для царя та скіфської знаті був спеціально побудований акрополь, укріплений ще однією кам'яною стіною і валом. На площі ставили свої намети знатні скіфи і ті вельможі, які вважали за краще, не порушуючи звичаїв предків, жити в наметах, продовжуючи при цьому кочове життя, але приїжджаючи в акрополь переважно в зимову пору року. У різні періоди існування міста - акрополь, задуманий на кшталт грецьких полісів, забудовувався по-різному. На жаль, до нас не дійшли навіть руїни акрополя, його територія варварськи була затоплена при створенні рукотворного моря, тому підтвердити архітектуру будівель скіфського міста неможливо. Однак є відомості, що в деякі часи і цар, і його оточення - жило в кам'яних будинках, можливо, це було за часів царювання Скіла, який пропагував, як би зараз висловилися, «європейський» спосіб життя, а може й у період найбільшого розквіту міста - за царя Атея.

 У цей час із чаші стадіону почулися позивні футбольного маршу, диктор виводив команди на поле, називаючи гучні імена киян, яких свого часу боялися воротарі в усій Європі, а зараз появу кожного легендарного спортсмена зустрічав бурхливими оваціями провінційний стадіон.

 Родіон з Еллою переглянулися, так, захопившись розповіддю вчителя про Кам'янське городище, вони пропустили початок матчу.

 - Та годі з ним, із цим футболом, давай краще послухаємо Грека, - запропонувала Елла.

 - Згоден, хоча хотів подивитися і на «легенд», - погодився Родіон.

 - Підійдемо до автобуса, коли вони від'їжджатимуть, можемо сфотографуватися та взяти автографи.

 - Добре, але тільки обов'язково, обіцяєш?

 - Звичайно, а тепер давай слухати, хоч ми це все й знаємо, але дуже цікаво Грек розповідає.

 Деякі з хлопчаків, із натовпу юних туристів, із заздрістю дивилися в бік арени і бажали опинитися серед глядачів на трибунах, тому більше вслухалися в слова диктора, ніж поглинали інформацію екскурсовода. Греков продовжував розповідати, незважаючи на гучні звуки, що долинали зі стадіону і приглушували його промову:

 - Отже, основними заняттями жителів Кам'янського городища були виготовлення металевих знарядь, ткацтво, гончарство, землеробство та скотарство, але особливо конярство, адже головним родом військ у скіфів була кіннота. Основними видами зброї у скіфів були лук, довгий спис і короткий меч - акінак, використовувалися також аркани. Скіфський лук складався з двох серповидних частин, ймовірно, зі з'єднаних перемичкою, двох рогів. Скіфи були природженими вершниками. Скіфські воїни майстерно стріляли як з правого, так і з лівого плеча. Наконечники стріл робили різної форми, часто просочуючи їх зміїною отрутою. Обираючи тактику бою, скіфи часто намагалися перемогти свого супротивника не силою, а військовою хитрістю. Свої дії зазвичай починали ввечері і навіть вночі обходами противника і удаваним відступом з метою заманити ворога в пастку, а потім несподівано переходили в контратаки. Найвідомішим прикладом ведення партизанської війни в історії, напевно, є історія про невдалу спробу захопити ці землі перським царем Дарієм з його сімсот тисячним військом. Коли військо Дарія вторглося в межі Скіфії, у скіфських племен не було єдності, цим і хотіли скористатися перси, які підкорили до цього півсвіту. Однак скіфські вожді, хоч і не всіх племен, все ж таки об'єдналися, щоб дати відсіч ворогові, і розробили наступну тактику: в бій не вступати і відступати на територію тих скіфських племен, які відмовилися воювати з персами, щоб ті, хто, добровільно не побажали вести війну із загарбниками, стали б воювати мимоволі. Відступаючи зі своїми сім'ями, стадами, скіфи засипали колодязі та джерела, спалювали посіви, знищували рослинність, заманюючи персів углиб своєї території. Раптовими нападами винищували ворога, вимотуючи його сили такою тактикою ведення військових дій. Відчуваючи тактичну перевагу, скіфи надіслали перському царю в подарунок: птаха, мишу, жабу і п'ять стріл. Перський віщун пояснив Дарію зміст цього підношення такими словами: «Якщо ви, перси, не полетите, як небесні птахи, або подібно до мишей не сховаєтеся в землю, або подібно до жаб не поскачете в озеро, то не повернетеся назад і впадете під ударами цих стріл». Дарій, під натиском інших воєначальників, змушений був підкоритися ультиматуму скіфів і повів своє військо за Дунай, звідки прийшов. Так безславно, після виснажливого походу, зазнавши великих втрат, перське військо залишило територію Скіфії, а мені особисто ця історія нагадує те, як у 1812 році було розбито ще одну велику армію, армію завойовника всієї Європи - Наполеона.