Розділ 13.

  Після ще семи днів копіткої праці археологи з боку ймовірного входу до гробниці нарешті досягли плоского масивного каменю, виявленого раніше георадаром. Його поверхня, сіро-бура й злегка шорстка, на перший погляд нагадувала бетонну плиту. Роботи сповільнилися — плиту почали обережно очищати м’якими щітками та пензликами, остерігаючись, аби ненароком не стерти можливі петрогліфи, символи чи малюнки, що могли б більше розповісти про поховання.

 Але після кількох годин роботи з’ясувалося: жодних петрогліфів на поверхні кам’яної плити не було. Ані написів, ані слідів інструменту — лише рівна сіра поверхня. Розміри плити були не надто вражаючими, однак її товщина свідчила про велику вагу. Підняти її за допомогою ломів не вдалося б — потрібен був кран.

 Тим часом у центрі кургану розкопки тривали не менш інтенсивно. Вже був винесений на поверхню й ретельно просіяний шар ґрунту з глибини понад три метри — саме там, згідно з розрахунками, мала розташовуватись поховальна камера. У просіяній землі траплялася найдрібніша тирса — рештки колод, що, ймовірно, колись формували дерев’яну стелю усипальниці.

 Надалі археологи делікатно працювали лише невеликими саперними лопатками, ножами та пензликами. Кожен сантіметр знімали з ювелірною точністю. Курган мовчав, та його мовчання здавалося напруженим, як перед бурею.

 Наближався вечір. Сонце повільно занурювалося за горизонт, забарвлюючи небо у мідно-рожеві кольори. Завтра мав бути день істини — день, коли, можливо, буде піднято плиту. Чи ховає вона щось під собою? Чи підтвердиться припущення, що за нею — вхід до гробниці? Наразі ж курган продовжував зберігати свої тисячолітні таємниці.

 Увечері того ж дня Родіон та Елла знову зібралися в будинку свого колишнього вчителя. Минуло вже п’ять днів відтоді, як вони востаннє зустрічалися тут, під тьмяним світлом лампи. За звичкою, розмова почалася з обговорення результатів розкопок. Та поступово, ніби за невидимим сигналом, вони перейшли до тлумачення останніх рядків пророцтва Дорофія.

 Господар будинку вже хотів розпочати, піднявши тему першим, та Родіон його випередив, несподівано звернувшись із запитанням:

 — Кириле Мефодійовичу, а чому в зошиті Дорофія, просто перед останнім записом, видно сліди ще одного вирваного аркуша?

 Він розвернув екран свого ноутбука, і в теплій напівтемряві кімнати заграла світлом збільшена світлина аркуша — стара пожовкла сторінка з розмитими лініями, а поруч — чіткий слід від вирваного листа, який нібито хтось поспіхом видер.

 — Я збільшив фото останнього пророцтва, і ось, погляньте — по самому краю видно рвані краї, як від неакуратно відірваного паперу... Можливо, саме там були відповіді на ті запитання, які ми досі не можемо скласти в єдину картину? — знову запитав Родіон.

 Кирило Мефодійович усміхнувся — не з іронією, а з сумною ніжністю.

 — Родіоне... Я часом забуваю, що ти, можливо, майбутній слідчий... Так, ти маєш рацію. Цю сторінку вирвав я. Але це було давно. Я не зміг до кінця розшифрувати той текст… Він був написаний інакшим стилем, ніби поспіхом… Але головне — я... я злякався. Мені здалося, що частина того, про що йшлося в ньому, вже сталася. А частина — ось-ось відбудеться!

 Настала коротка пауза. У кімнаті стало тихо, навіть стіни, здавалось, прислухалися.

 — Зараз я вам його покажу, — нарешті мовив він. — Можливо, разом ми зможемо зрозуміти більше.

 За кілька хвилин Кирило Мефодійович відкрив на своєму ноутбуці іншу світлину. На екрані проступив блідий, ніби вицвілий від часу, текст, записаний нерівним, але тим самим знайомим почерком. Це було інше пророцтво Дорофія:

 «У туманний день два птахи в небі встромляться один в одного.

 Один з яких - східний, витканий із бавовни.

 Інший - північний, кований із заліза.

 Дощ із крові випаде в місці,

 Де народився зірковий правитель,

 Який, незабаром після цього,

 Почне війну Хреста з Півмісяцем.

 Війна ж триватиме довгі 10 років,

 Після того як два велетня з Нового міста будуть атаковані яструбами

 У день, коли танцівниця отримала закривавлену голову на блюді,

 Заморський правитель прийде в ті самі місця на червоному слоні

 І продовжить війну Хреста з Півмісяцем на своїх умовах.

 Однак рівно через 20 років, четвертий за рахунком закінчить війну безславно,

 Відходом з тих місць на блакитному віслюку, після чого посвариться

 Через Сарматію з тим, хто сидить чи то на ведмеді, чи то на цапі.

 І хитнуться шальки терезів. Меч вийде із рівноваги.

 Світ стане на межу найжорстокішої війни»

 Після прочитання цих рядків усі переглянулися. На обличчі Елли застиг вираз щирого жаху. Тиша, яка виникла, не була порожньою — вона наповнилась відчуттям тривоги.

 Ще більше занепокоєння викликало порівняння двох пророцтв, які вже були знайомі Родіону й Еллі. Їх тексти знову й знову поверталися до однієї тривожної теми.

 — Знову фігурує «туманний день»... — задумливо промовив Родіон, порушуючи мовчанку. — Він постає як передвісник катастрофічних подій. Це вже не збіг…