Розділ 12.

 У таборі вже багато студентів в цей ранній час не спали — готувалися до нового робочого дня, коли до їхнього розташування під’їхав мотоцикл із Родіоном та Еллою.

 — Привіт! Щось ви сьогодні зовсім рано, — привіталася дівчина-студентка, потираючи очі й відриваючись від вживання розчинної кави з похідного кухля.

 — Хочемо першими бути в курсі новин — що там «Кріт» нам нарив, — сказав Родіон, знімаючи шолом.

 — А ви думаєте, німці з’являться так рано? До речі, про новини... Ви чули? Учора в місті нашого бульдозериста на смерть збила машина.

 — Так, чули... Це жахливо. Дуже шкода хлопця. Співчуваємо його рідним і близьким... Треба б зібрати гроші — хто скільки зможе — і передати його родині. Він же був членом нашої команди, — ледве стримуючи емоції, промовила Елла.

 Сонце вже піднялося над горизонтом, і в таборі закипіло метушливе життя. Під навіс, до довгих столів, дружно підтягувалися студенти й археологи на сніданок. Кухар Самір накладав усім охочим у алюмінієвий посуд ще димлячу кашу з гарніром і черпаком наливав чай у металеві кухлі.

 — Мабуть, і я підкріпився б, — сказав Родіон Еллі.

 — Так, ходімо. До обіду ще далеко, а нам потрібні сили, — після цих слів вони разом рушили до їдальні під навісом.

 Як і обіцяли синоптики, небо поступово вкривали легкі хмари, проте дощем така зміна не загрожувала. Тридцятиградусна спека сьогодні мала поступитися більш комфортній температурі — що обіцяло сприятливо позначитися на роботі. Та спека, що трималася від початку експедиції, вже всім добряче набридла.

 Близько сьомої ранку вгору ґрунтовою дорогою піднявся мікроавтобус, з якого вийшли українські археологи та їхні німецькі колеги. Родіонові та Еллі було приємно знову побачити серед них свого вчителя — Кирила Мефодійовича.

 Після завершення сніданку, за великим столом у їдальні під навісом, відбулася коротка нарада керівників експедиції та членів німецької делегації. Коли «планьорку» завершили, до їдальні покликали всіх учасників археологічної експедиції — студентів, волонтерів, фахівців — професор Тепер мав озвучити план подальших досліджень.

 — Друзі! — розпочав свій виступ професор Тепер. — Ми вже виконали чималий обсяг роботи. За допомогою унікального приладу, який привезли з собою наші колеги з Німеччини, було проведено аналіз товщ ґрунту, що залягає під нашими ногами. Висновки німецьких фахівців однозначні: ми маємо справу з похованням!

 Проте звичну схему, за якою скіфи ховали своїх царів, не підтверджено. Стін або будь-яких кам’яних перекриттів не виявлено. Похоронна камера була вистелена звичайними дерев’яними колодами, дерев’яним був і «дах» — що не характерно для царських поховань. Ґрунт усередині повністю осів, колоди, звісно, давно згнили. Ознаки осідання спостерігаються також у прилеглих зонах — як наслідок природних процесів або, можливо, навіть грабування гробниці.

 Особливістю цього кургану є відсутність високого насипу. Це може свідчити або про те, що верхній шар ґрунту було знято для будівництва оборонних укріплень, або про те, що хтось, ще за часів поховання, навмисно замаскував могилу, прагнучи сховати її від сторонніх очей. Також не можна виключати вплив бойових дій — цілком ймовірно, що в це місце могла влучити авіабомба.

 Водночас, в одній точці — з боку вівтаря підземного храму, де, ймовірно, і був вхід до гробниці — прилад зафіксував масивну плоску кам’яну плиту. Вона розташована на глибині близько чотирьох метрів.

 Отже, план дій: ділимося на дві групи. Перша — за допомогою техніки та вручну доходить до рівня кам’яної плити. Друга — працює в центрі кургану, в котловані, який уже підготував бульдозер для подальших розкопок. Пізніше перейдемо до вивчення бічних підходів до передбачуваної гробниці.

 Повідомлення професора Тепера вселяло оптимізм. Усі з ентузіазмом узялися до роботи — попереду була розгадка таємниці кургану, що в документації значився під робочою назвою «Плоский».

 Кирило Мефодійович ненадовго підійшов до своїх колишніх учнів — Родіона та Елли. На ходу обговорили всі події, що відбулися після їхньої останньої зустрічі, й домовилися побачитися пізніше.

 Грекова запросили до великого армійського намету, де його вже чекав професор Тепер. Той коротко вказав на металеву скриньку:

 — Прошу, Кириле Мефодійовичву, займіться, будь ласка, цим разом із експертами-криміналістами. Це стосується останків німецького солдата…

 У скриньці зберігались речі, знайдені довкола вивернутих бульдозером кісток: залишки зимової уніформи, зіпсовані ґудзики, ремінна пряжка... І серед них — смертоносна деталь: куля, запечатана в поліетиленовий пакет. Саме вона, найімовірніше, й обірвала життя німця. Поруч — тонкий металевий жетон із однаковими написами на двох його половинах: «10. 2.3 B.z.b.V. Bataillon zur besonderen Verwendung 303».

 Свідком передачі скриньки став Клаус Крюгер. Німецький археолог зацікавився вмістом, оскільки він стосувався смерті його співвітчизника.

 — Дозвольте мені сфотографувати ці предмети. Особливо жетон, — мовив він, опустивши голос.

 — Звичайно, — кивнув Тепер. — Як завжди, ми передаємо жетони до вашої країни — для пошуку родичів.

 На столі розклали знахідки. Крюгер підніс планшет, оснащений мініатюрною камерою, і почав знімати один предмет за іншим: ґудзики, пряжку, кокарду. Коли об’єктив наблизився до жетону, рука археолога здригнулася. Він різко відклав пристрій, закрив обличчя долонею.