Розділ 8.

 Вже другий день поспіль археологів супроводжувала в експедиції нестерпна спека. Сонце немилосердно пекло, розжарюючи степовий пил і випалюючи траву до кольору старого пергаменту. Сантиметр за сантиметром, лопата за лопатою, учасники розкопок терпляче наближалися до таємниць історії, захованих під багатовіковими шарами ґрунту.

 Ближче до вечора з-під лопати Родіона, який повільно зчищав землю по периметру ями завглибшки близько двох метрів, почали вниз скочуватися якісь іржаві предмети. Стоячи на самому дні розкопу, він нахилився, підняв один із них — і відразу зрозумів: це патрони, вкриті товстим шаром іржі, та використані гільзи. Нічого дивного: ці місця пам’ятають бої, криваві й затяті, спершу під час наступу німецько-фашистських загарбників, а згодом і в запеклій боротьбі за визволення. А може, то ще давніші відгомони — громадянської війни, що теж не оминула цей степ...

 Ніхто з археологів особливо не здивувався знахідкам — до культурного шару скіфського поховання ще було далеко. А точніше — глибоко.

 Неподалік працювала Елла. Вона вправно орудувала невеликою алюмінієвою лопаткою, ретельно знімаючи обсипаний із країв ями ґрунт — наскільки дозволяв її невеликий зріст. Інші ж члени експедиції — здебільшого чоловіки — виносили ґрунт нагору, піднімаючись приставленою драбиною. Все винесене ретельно пересівалося і скидалося в окрему купу.

 Раптом лопатка Елли натрапила на щось тверде. Пролунав короткий, різкий скрегіт — метал по металу. З глинистої стінки ями визирнув вузлик старого іржавого дроту. Елла миттєво покликала Родіона.

 Він обережно потягнув за дріт. Із землі почало виходити щось подовгасте, схоже на гантель для фізичних вправ — тільки з витягнутою ручкою і без другого обтяження. Предмет був весь укритий іржею.

 Вже за мить Родіон збагнув, що тримає в руках. Обережно, наче кришталевий келих, він поклав знахідку на дно ями. Потім підвищеним тоном, не панікуючи, але цілком серйозно, попросив усіх, хто був поблизу, вибратися нагору.

 Останнім виліз з ями сам Родіон. Він набрав номер екстреної служби й повідомив:

 — Мамай-гора. На місці археологічних розкопок знайдено предмет, схожий на гранату. Прошу негайного реагування.

 Археологічні роботи було призупинено до кінця дня. Нарешті, здіймаючи клуби пилу, ґрунтовою дорогою до місця розкопок підкотив старенький УАЗ кольору хакі. Із машини вийшли троє військових у формі, бронежилетах і касках. Один із них спритно спустився драбиною в розкоп і, кинувши оком на знайдену річ, голосно доповів саперу, що стояв нагорі:

 — РГД-33, у бойовому положенні!

 Не гаючи часу, він обережно вклав вибухонебезпечний предмет у спеціальну ящик-капсулу, наповнений піском, і швидко виніс її нагору. Помахуючи скринькою, сапер рушив до машини. Завантаживши знахідку в багажник, він вже збирався замкнути дверцята, як почув за спиною голос Родіона:

 — Слухай, сержанте, будь другом — перевір навколишню територію міношукачем.

 — Я вже був на півдорозі до душу, коли ви нас викликали. У мене робочий день скінчився, хлопче. Знайдеш ще щось — тоді й подзвониш, — відповів той роздратовано, навіть не обертаючись.

 Раптом сталося несподіване — Родіон блискавичним рухом схопив сапера за горло:

 — Ти мене не зрозумів. Я прошу лише раз. Якщо не перевіриш хоча б у радіусі п’яти метрів, я тебе власноруч у тій ямі закопаю.

 Двоє колег сапера кинулися на допомогу, але той жестом зупинив їх, ледь Родіон його відпустив:

 — Спокійно, хлопці. Нерви саперу ні до чого. Добре, хлопче, перевіримо…

 Міношукач одразу почав подавати тривожні сигнали під час обстеження зазначеної Родіоном ділянки. Сапери мовчки взялися за лопати й продовжили, тепер вже свої, розкопки.

 Результат не забарився: із землі витягли ще сім гільз від радянської 45-міліметрової протитанкової гармати — відомої у народі як «сорокап’ятка» — та зіпсовану іржею стрічку з кулеметними патронами. На гільзах снарядів чітко виднілася дата виробництва: «IX.1939» — місяць і рік початку Другої світової війни.

 Усе знайдене сапери завантажили в багажник своєї машини. Один із саперів, прощаючись з групою студентів, усміхнувся:

 — Якщо що — викликайте. Але, хлопці, майте совість, тільки у робочий час… Ми ж уже додому збирались, а тут — ваш дзвінок… — при цьому театрально приклав праву руку до грудей і злегка вклонився.

 Сержант, який був ще й водієм, зачиняючи дверцята, повідомив хлопцям:

 — На сусідньому схилі, ближче до Дніпра, пару тижнів тому дощем вимило авіабомбу. Так у тієї радіус розльоту уламків — півтора кілометра. А у вашої гранати — якихось тридцять метрів. Тож це просто іграшка. Бувайте, порайтеся далі у своїй пісочниці!

 Коли УАЗ саперів зник у клубах пилу, Родіон підійшов до Елли. Вона стояла мовчки, вся ще в напруженні.

 — Ну от, знову відлуння війни… — зітхнув він, але побачив сльози в її очах. — Ти чого? Та все вже позаду, усе нормально, небезпека минула.

 — Не треба мене заспокоювати! — зірвалась вона. — Навіть сапер сказав: тридцять метрів! А я була на відстані витягнутої руки!

 — Щоб вона здетонувала, її треба було кинути...