Розділ 7.

 Увечері Родіон та Елла знову поспішили в гості до свого вчителя. Цього разу господар запросив їх до вітальні, де вже чекав запашний чай. Так він вирішив уникнути наступу настирливих комарів, що облягали альтанку з настанням темряви. Атмосфера в кімнаті була затишною: на столі виблискували фарфорові чашки, а поруч на підносі парували чайник і вазочка з медом.

 Розпочали з обговорення розкопок на Мамай-Горі. Теми змінювали одна одну: від технічних деталей до останків німецького солдата, знайденого під час робіт. Та коли розмова вже наближалася до кінця, Елла раптом подивилася на господаря, несміливо торкнувшись чашки:

 — Кириле Мефодійовичу, ви обіцяли розповісти нам про пророцтва старця Дорофія...

 — Обіцяв? — Греков з удаваною розгубленістю потер підборіддя. — Ну, якщо обіцяв... Але ви ж, мабуть, стомилися?

 — Ні, ми не втомилися! — швидко заперечила Елла. — Вірніше, трохи втомилися, але все одно хочемо зануритися в ці таємниці. Звісно, нам незручно просити вас, як господаря, щоб ми ще затрималися, але... хоча б одним оком глянути на ці пророцтва...

 Родіон підтримав Еллу кивком, хоча й мовчав.

 — Гаразд, — нарешті погодився Кирило Мефодійович і, грюкнувши долонями по колінах, підвівся зі стільця. — Якщо вже обіцяв, то обіцянку треба виконувати. Тим більше, мені справді потрібна ваша допомога в розшифровці. Я зараз принесу.

 З цими словами Греков вийшов з кімнати, залишивши гостей наодинці.

 Час наче сповільнився. Елла, не в силах приховати втоми, кілька разів позіхнула, слідом за нею й Родіон. Вони мовчки чекали, вдивляючись у світло лампи, що м’яко осяювала кімнату.

 Коли двері нарешті відчинилися, тиша вибухнула невидимою хвилею напруги. На порозі з’явився Греков із товстою папкою в руках. Усі думки про втому миттєво зникли.

 — Ну що, — сказав він із легкою усмішкою, — час зануритися в таємниці.

 Греков, обережно відкривши пошарпану папку, дістав звідти зошит із пожовклими сторінками. Він повільно поклав його на стіл, пригладивши рукою обкладинку, ніби повертаючи час назад.

 — Ранні свої пророцтва Дорофій проголошував вголос, — почав він. — Його слова звучали під час проповідей, часто схвильовуючи парафіян. Але після війни, а точніше, після 1945 року, він перестав говорити про майбутнє публічно. Ймовірно, боявся переслідування від влади. Проте одне пророцтво він повторював до самої своєї смерті, аж до моменту утворення рукотворного моря.

 Греков ненадовго замовк, ніби перевіряючи, чи готові його слухачі до почутого. Потім повільно і чітко вимовив:

 — «У день, коли річки, течією яких керує Бог, рукою непокірливої людини перетворяться на безмежне море, храм цей буде похований під бурхливими хвилями. Тієї самої години нового потопу і я покину цю грішну землю, перейшовши у вічність…»

 Родіон і Елла мовчали, слухаючи слова, які, здавалось, залишалися жити у повітрі після кожної паузи. Греков провів рукою по зошиту, немов перевіряючи його цілісність, і продовжив:

 — Як я вже казав, записані пророцтва з’явилися у 1951 році. В цьому зошиті залишилося лише одне пророцтво, записане на останній сторінці, жоден із рядків якого, на мій погляд, ще не збувся... Але перш ніж я його зачитаю, хочу, щоб ви увімкнули логіку і спробували самі розшифрувати пророцтво, події якого вже збулися…

 Елла затамувала подих, напівприкривши очі. Родіон нахилився вперед, притулившись до столу ліктями, ніби так йому буде легше зрозуміти сказане.

 — Я сам був скептиком щодо пророкувань, — зізнався Греков. — Але, на жаль, деякі з них справді збулися на моїх очах...

 Його голос став серйознішим, а рухи чіткішими. Він відкрив потрібну сторінку, повільно провів пальцем по рядках і почав зачитувати:

 «Коли дим із пекельної печі вирветься назовні,

 Великодні дари не можна буде вживати в їжу,

 Від них виходитиме шкідливе світіння.

 Вода втратить свій смак і набуде гіркоти полину.

 Люди падатимуть навзнак, пронизані невидимими стрілами.

 Це станеться у четвертому при п'яти».

 Слова Дорофія, здавалося, відлунювали у кімнаті, наповнюючи її важкою атмосферою. Греков підвів очі на своїх гостей, ніби чекав на їхню реакцію.

 — Чорнобильська катастрофа! Так, коли вже це сталося, все стає зрозумілим, — почав пропонувати свою версію розшифровки пророцтва Родіон, поволі й чітко наголошуючи на кожному слові. — «Дим із пекельної печі вирветься назовні» — це, без сумніву, вибух енергоблоку, пожежа та витік радіації з ядерного реактора. «Великодні дари не можна буде вживати в їжу, від них виходитиме шкідливе світіння» — аварія трапилася у Великодню ніч, коли священики освячують продукти, принесені парафіянами. Але ці продукти, хоч і освячені, не можна буде споживати, бо вони «світитимуться» не від Божої благодаті, а від шкідливого радіаційного випромінювання…

 — «Вода... набуде гіркоти полину» — після паузи Родіона продовжила розмірковувати Елла. — Це ще одна очевидна алюзія. Один із видів трави полину, що росте в Україні, так і називається — Чорнобиль. Це прямий натяк на джерело «гіркоти води», яка стане непридатною для пиття через радіоактивне зараження. «Люди падатимуть навзнак, пронизані невидимими стрілами» — теж зрозуміло. Це дія радіації, від якої люди страждатимуть і помиратимуть від променевої хвороби. А ось остання фраза: «Це станеться у четвертому при п’яти». Що це означає? – замислено промовила Елла.