Розділ 6.

  Ранковий спів степових птахів раптово перервав оглушливий рев бульдозера, який було заздалегідь привезено до місця розкопок. Його ківш повільно почав зрізати вершину невисокого пагорба, де, на думку археологів, нічого особливого, що могло б становити науковий інтерес, бути не мало.

 Проте попередньо було позначено кілька місць, де роботи повинні проводитися виключно вручну. Одним із таких місць виявилася передбачувана ділянка первісного входу до ймовірної гробниці. Ця зона розташовувалася за вівтарем печерного християнського храму, який «виявила» своїм несподіваним «провалом» Елла.

 Студенти, заряджені ентузіазмом, швидко долучилися до роботи. Спершу добровольцям видали коси, щоб викосити траву. Щойно перші змахнули інструментами, трава почала лягати рівними рядами, а в повітрі розлився гіркувато-терпкий запах полину і чебрецю.

 Коли високу траву, що місцями сягала пояса, зрештою викосили й зібрали в копиці за межами огородженої території, всі, включно з дівчатами, взялися знімати дерен. Лопати, спеціальні інструменти і навіть руки пішли в хід, щоб викорінити рослини, чиє коріння чіплялося за сухий ґрунт і неохоче піддавалося.

 Щойно з дереном було покінчено, археологи перейшли до більш кропіткої праці. Частина команди знімала шари ґрунту глибиною до двадцяти сантиметрів. Інші просівали цей ґрунт через спеціальні сита, щоб не втратити жодного артефакту. Решта вивозила оброблений ґрунт візками і висипала його подалі від місця розкопок.

 Увесь процес ретельно фіксували: фотографували, записували, документували кожен крок. Утім, навіть у цьому шарі ґрунту не знайшлося нічого цікавого – ані уламків кераміки, ані інших артефактів.

 Сонце нещадно палило, і до полудня всі геть зморилися. Нарешті було оголошено перерву для відпочинку та обіду.

 Бульдозерист поспішав завершити розчищення майданчика, працюючи без перерви на обід. Раптом трактор зупинився, мов укопаний. Чоловік заглушив двигун, швидко вискочив із кабіни й попрямував до ковша, схилившись, ніби щось уважно розглядав.

 Те, що відбулося далі, не могло залишитися непоміченим. Довкола бульдозера почали збиратися члени експедиції. Усі напружено вдивлялися в моторошну картину, яку оголив ковш: серед землі проглядали людські кістки, а також верхівка черепа.

 Один із археологів нахилився, зачерпнув рукою землю й підняв якийсь предмет. Це була металева пряжка від поясного ременя, на якій чітко проступали контури орла з опущеними донизу крилами, що стискав у лапах свастику.

 – «Gott mit uns» – «Бог із нами», – прочитав уголос археолог, вдивляючись у напис на пряжці.

 – Та вже, як бачимо, цей фріц давно в гостях у Творця, – пробурмотів бульдозерист Іван, трохи зніяковіло. Він притиснув кепку до грудей і, здавалося, щось намагався приховати від погляду оточуючих.

 Помітивши, що всі очі тепер звернені на нього, Іван зробив кілька кроків назад, не повертаючись і не відриваючи кепки від грудей. Потім різко розвернувся й швидко попрямував до трактора. Вскочивши в кабіну, він завів бульдозер і поспішив здати назад, щоб якнайшвидше завершити свою роботу.

 Пізніше останки німецького солдата були винесені за межі археологічного табору й перепоховані добровольцями. На місці перепоховання насипали невеликий курган.

 До знайденої пряжки додалися й інші металеві предмети обмундирування: ґудзики, кокарда, куля, що, ймовірно, стала причиною смерті, а також медальйон із номером, за яким, можливо, вдасться встановити особу загиблого. Зброї поруч із останками виявлено не було.

 Сонце продовжувало нещадно нагрівати все навколо, перетворюючи повітря на пекельну гарячу ковдру. Члени експедиції розділилися: хтось ще доїдав обід, хтось вже відпочивав у тіні натягнутих тентів або під густими чагарниками. У таборі панувала атмосфера гармонійної взаємодії.

 Кухарем експедиції був татарин Самір — чоловік невисокого зросту, але з широкою усмішкою й добродушним характером. Він готував смачні страви, які підкорили всіх, від професорів до студентів. Йому допомагали ті, кого згідно з графіком призначали черговими. Хтось мив овочі, хтось накривав на стіл, а після обіду спільними зусиллями прибирали посуд і виносили сміття до спеціального контейнера. Ніхто не нарікав — усі працювали з ентузіазмом, об’єднані спільною метою.

 Під час перепочинку дехто спілкувався в невеликих групах, обговорюючи плани на вечір або ділячись жартами. Інші приймали освіжаючий душ чи телефонували рідним і друзям. Здавалося, попри виснажливу спеку, ніхто не відчував утоми — всі прагнули продовження роботи.

 Тим часом у районі розкопок продовжував ревти бульдозер, закінчуючи поглиблення котловану за вказівками археологів. Гучний звук двигуна, що відбивався від схилів Мамай-гори, заглушував будь-який інший шум.

 Саме через цей гуркіт мало хто помітив сірий джип, що бездоріжжям повільно під’їхав до місця розкопок з протилежного боку кургану. З відкритого вікна машини виблиснула підзорна труба, коротко вловивши сонячний промінь. Джип постояв кілька хвилин, після чого розвернувся й зник за чагарниками, піднявши легку хмару пилу.

 Коли сонце почало схилятися до горизонту, начальник експедиції, професор Тепер, дав команду продовжувати роботи. Бульдозерист на той момент вже завершив зрізання ділянки, залишив техніку на місці й, сівши на велосипед, покинув розташування археологів.