Розділ 5.

 Як і було домовлено, увечері в неділю Родіон і Елла поспішили до будинку свого вчителя. Греков, він же Грек, жив один у низенькому будиночку за високими металевими воротами. Цей будинок знав кожен місцевий мешканець, адже його господар, який побудував його ще у вісімдесяті роки минулого століття, вклав у нього всю свою душу архітектора, що не відбувся. Від усіх будинків його відрізняла якась невластива сільським будиночкам помпезність стилю, кути будинку були обрамлені різноманітними візерунками, виконаними ліпленням, таке ж ліплення підкреслювало і стіну під самим дахом, де можна було розрізнити барельєфи дванадцяти тварин - символів року за східним календарем. На зовнішніх стінах будинку в нішах між вікнами привертали увагу барельєфи героїв давньогрецьких міфів, виконані рукою Кирила Мефодійовича, також по кутах будинку були встановлені скульптури міфічних грифонів і химер, через що в місті будинок так і називали – «Будинок з химерами». Тільки ця вся пишність вже не сяяла новизною, було видно, що його господареві вже давно немає справи до підтримки своїх творінь в ідеальному стані. Стіни будинку давно не фарбувалися, жовта фарба подекуди зійшла зовсім, подекуди роздулася через вологу, що просочувала її, фарба на дерев'яних вікнах також облупилася, барельєфи виглядали брудно-зеленими, металевий дах втратив свій первісний чистий зелений колір, подекуди на даху виднілися осередки рудої іржі. Погляд на подвір'я з-за паркану звертав увагу на запустіння в усьому: виноград, який давно не обрізали, перекинувся потужними стеблами по землі до літньої кухні, що стоїть за будинком, і буквально всю її обплів своїми гілками, наче тропічна ліана. Городом господар будинку теж явно давно не займався - бур'ян стояв до пояса, бетонна садова доріжка, що веде до будинку, була потрісканою, з травою, що проросла в місцях розломів. Металеві ворота, до яких підійшли Родіон та Елла, також давно не фарбувалися. Родіон постукав, кнопки дзвінка для виклику не було, на стукіт за воротами гучним гавканням відповів прив'язаний на ланцюгу собака. Незабаром з'явився і сам колишній вчитель, заспокоївши собаку, привітавши Родіона та Еллу, господар запросив гостей до альтанки, що була розташована між будинком і літньою кухнею. Альтанка також вся була заплетена гілками винограду, ягоди якого вже починали наливатися, поступово забарвлюючись у синій колір.

 - Ну що ж, сідайте, - привітно вимовив Кирило Мефодійович, вказуючи на плетені стільці, що стояли навколо круглого столу.

 - Так, а ось це - до чаю, - поставивши на стіл торт, що був принесений, сказав Родіон.

 - Тоді біжу на кухню ставити чайник, - поспішив господар.

 Гості, присівши, оглянули все навколо і ще раз підкреслили у своїх думках, що домашнє господарство їхнього колишнього вчителя перебувало в явному занепаді. За альтанкою, на подив, вони розгледіли пам'ятник, схожий на надгробок, зі скульптурою чоловіка та християнським хрестом, висіченим на гранітній плиті. Серед чагарників смородини Родіон побачив проржавілий мотоцикл із коляскою, помилитися він не міг, це був німецький мотоцикл часів Другої світової - знаменитий BMW R12.

 - Піду допоможу Грекові на кухні, - сказала Елла.

 - Я з тобою, принесу ножа і розріжу торт, - висловив своє бажання допомогти Родіон.

 - Кирило Мефодійовичу, ми прийшли вам допомогти, - заглядаючи в літню кухню, покликала господаря Елла.

 - Дорогі мої, чайник вже закипів, беріть кухлі, ложки, цукор і що будете, адже я, не запитав, чай чи каву? - заметушився господар.

 - Чай, - ствердно сказали Родіон та Елла.

 - Тоді зробимо уточнення: чорний, зелений чи з чебрецю? - не вгавав господар.

 - Зелений, - сказала Елла і запитливо подивилася на Родіона, той кивнув головою на знак згоди.

 Родіон розрізав і укладав на блюдечка шматочки торта, а господар наливав окріп у кухлі з пакетиками ароматного зеленого китайського чаю.

 - Що це у вас там за пам'ятник стоїть, за альтанкою? - запитала Елла.

 - А, це я зробив пам'ятник, його замовив для себе мій найкращий друг, але він поки що живий, ось і стоїть він кам'яний у мене… Треба чимось його накрити, щоб не бентежив сусідів, - весело сказав господар.

 Коли всі сіли за стіл, Родіон промовив:

 - Кириле Мефодійовичу, не тягніть, будь ласка, ви про нас розмовляли? Ми беремо участь у розкопках?

 - То я хіба ще не сказав? Ну, звісно ж, берете участь! Вітаю вас із цим! - урочисто промовив директор музею, піднявши кухоль із чаєм так, нібито в ньому було налито шампанське.

 - Ура! - вигукнули Родіон з Еллою і мимоволі їхні кухлі також були підняті вгору ніби для привітання.

 - Дякую, я так про це мріяла! - вигукнула Елла.

 - Завтра поки відпочивайте, ще не всі члени експедиції з'їхалися, а ось післязавтра о шостій ранку від готелю "Колос" їхатиме мікроавтобус, поїдемо з професорським складом, - піднявши вказівний палець лівої руки, сказав господар.

 - Дякую, але ми поїдемо на моєму мотоциклі, тож не турбуйтеся. А що із собою брати, лопати? - запитав Родіон.

 - Інструменту там більш ніж достатньо, беріть воду, бутерброди, головні убори від сонця, ну і... купальні костюми, - уїдливо сказав Греков.

 - Ви думаєте, у нас ще залишаться сили спускатися з гори до води? - запитала Елла.