Розділ 4.

 Сонце вже хилилося до заходу, день видався спекотним, але в старому тінистому парку, де на лаві розташувалася Елла, було дуже комфортно. Вона сиділа в навушниках, заплющивши очі, слухаючи свою улюблену музику.

 - Привіт! – привітався Родіон, який щойно підійшов.

 - Ой, привіт, Родько! - розплющивши очі, радісно вигукнула Елла, при цьому підхопившись із місця і поцілувавши його в щічку.

 - Ну що, підемо до музею, бо скоро закриється?!

 – Побігли! - схопивши Родіона за руку, сказала Елла.

 Одноповерхова будівля краєзнавчого музею здалеку привертала до себе увагу величезною фрескою на фасаді. У променях сонця, що наближалося до заходу, зображені на фресці скіфські воїни, які скакали на конях, ніби оживали, їх одяг, сагайдаки зі стрілами, обриси потужних скакунів, викладені з кольорових камінців, переливалися всіма кольорами веселки, і здавалося, що ось-ось коні разом із наїзниками вистрибнуть назовні й помчать у безмежну далечінь степу.

 На порозі музею, біля дверей, зачиняючи їх на замок, вовтузився низенький сивий дідусь в окулярах із круглими скельцями. Це і був директор музею - Греков Кирило Мефодійович. Родион та Елла звернулись до нього, він повернувся і люб'язно вимовив:

 - Ви до нас, молоді люди? Але музей вже закривається, приходьте завтра!

 - Кириле Мефодійовичу, ви що, нас не впізнаєте? Це ж я, Родіон Черніков, а це - Елла Папанікола!

 Дідок поправив окуляри, ввічливо посміхнувся і вимовив:

 – А, Черніков! Папанікола! Доброго дня! Я вже не пам'ятаю, коли востаннє бачив Еллу? Як же подорослішала, погарнішала! А я не просто чув про вашу випадкову знахідку, я зараз із фахівцями впритул займаюся дослідженнями в місці вашого, так би мовити, «провалу». Давайте пройдемо в музей, поговоримо, що це ми на порозі стоїмо? Добре, що сигналізацію не встиг ще під охорону передати, вирішив сьогодні на півгодини раніше закрити – відвідувачів все одно немає, усі на городах, а хто й на пляжі на сонечку гріється, приїжджих мало, а тих, хто цікавиться історією – ще менше. А місцеві кличуть, коли бомбу на городі викопають, наче я сапер? Ну, та гаразд, розповідайте, як ви? Чим займаєтеся? Про Родіона я начебто все знаю, а ось про тебе красуня, моя найкраща учениця, про твої справи, хотілося б дізнатися детальніше, - переступаючи через поріг музею і заводячи за собою Родіона та Еллу, говорив Греков.

 - У мене все добре, зараз навчаюся в університеті на Кіпрі, за фахом – «культурологія», тож десь ми з вами колеги, дорогий Кириле Мефодійовичу. А тут нічого у вас і не змінилося, - показуючи рукою навколо і входячи до першого залу, промовила Елла.

 - Ну, а що тут може змінитися? Колекція музею серйозно поповнювалася востаннє у вісімдесяті роки минулого століття, а якщо щось і знаходили в наших краях пізніше - йшло до Києва або осідало в обласному музеї.

 Вони увійшли до так званої Скіфської зали, на стендах якої було зібрано чимало знахідок часів скіфського періоду: наконечники стріл, маленькі, наче кортики, неабияк проржавілі, скіфські мечі - акінаки, металургійні вироби та ювелірні прикраси скіфських майстрів. Заввишки в метр, велично стояли біля стіни давньогрецькі амфори, у вітрині з підсвічуванням можна було споглядати точну копію однієї з найвідоміших скіфських ювелірних знахідок - золотого царського гребеня з кургану Солоха, що символічно зображений на гербі міста Кам'янка, а оригінал шедевру перебуває в Санкт-Петербурзі, в Ермітажі. Пройшовши залою, директор музею та його гості зупинилися і розмовляли біля макета Кам'янського скіфського городища - поселення царських скіфів, яке було, на думку багатьох істориків, столицею Скіфії. Директор музею та його колишні учні здійснили під час бесіди невеликий екскурс в історію рідного краю.

 - Ой, а ось і моя знахідка! - із захопленням вказала Елла на ручку від амфори з тавром еллінського майстра на сусідньому стенді.

 - Так, справді, твоя! Це після тих розкопок у кучугурських пісках, - підтвердив Греков.

 - Кириле Мефодійовичу, а де моя знахідка горловини дивної амфори з дуже вузьким отвором? - раптом запитав Родіон.

 - От якби ти, Родіоне, не кинув гурток, то знав би, що це була не горловина амфори, як ми вважали спочатку, експертиза встановила, що це була частина ковальського горна, до якого пришивали шкіряне хутро, і твоя знахідка зараз знаходиться у Київському науково-природознавчому музеї, от так-то - пишайся!

 Раптом у цей момент Елла розсміялася.

 - Ти чого? Бачиш, моя знахідка перебуває у музеї Академії наук України, а ти смієшся? - не зрозумівши причини сміху Елли, сказав Родіон.

 - Ти мене неправильно зрозумів, я тебе вітаю! Це була справді чудова знахідка, саме такі знахідки й довели, що скіфи самі виробляли знаряддя праці та власне бойову зброю, а не купували їх в інших народів, що доводить - скіфи були одними з перших на території сучасної України, хто навчився видобувати та обробляти метал. А засміялася я, згадавши твою найпершу знахідку, пам'ятаєш, як ти знайшов шматок якоїсь «вилизаної» дніпровськими хвилями кераміки на березі водосховища, коли взимку скинули рівень води?

 - Звичайно ж, пам'ятаю, нас усіх тоді розсмішив вердикт експертизи: «Частина керамічної пляшки, виробленої для розливу алкогольного напою «Ризький бальзам», Рига, Латвія, СРСР, 1982 рік».

 Усі троє співрозмовників дружно засміялися.