Розділ 3.

 Косі промені ранкового сонця кралися по побілених у білосніжний колір стінах лікарняної палати. У отворі прочиненого вікна, скинутий на підвіконня, лежав величезний букет польових квітів. Елла прокинулася чи то від сонячних зайчиків, які запускали у вікно машини, що проїжджали вулицею, чи то від нескінченного щебетання птахів, чи то від терпкого аромату польових квітів, що випромінювався величезним букетом, у якому переважали ромашки, волошки, а також цілком аптечні екземпляри: звіробій, материнка і навіть деревій з полином.

 - Ой! - від несподіванки промовила Елла.

 Підвівшись із ліжка, глянувши у вікно, на вулиці перед вікном вона побачила Родіона, що махає їй у привітанні рукою.

 Травматологічне відділення районної лікарні розташовувалося хоч і в одноповерховому будинку, але дуже старої будівлі, і вікна розташовувалися досить високо, щоб до них дотягнутися, тому здивування та радості Елли не було меж:

 - Привіт, Родько, це що? Де ти це зібрав? - прокричала дівчина у відчинене вікно.

 - А ти що, не рада таким квітам? – явно чекаючи похвали, сказав Родіон.

 - Ні, чому ж, дуже рада, але як ти їх сюди доставив, адже це майже другий поверх?

 - Дівчино, ви забуваєте, що для десантника не існує перешкод! Я, звичайно ж, міг би купити тобі на ринку найкращі троянди з Голландії чи Колумбії, але подумав, що польові квіти для тебе – найкращі!

 - Перестань блазнювати, Родя, ти ж знаєш, що польові квіти для мене, справді, найкращі, - вимовила дівчина, потім сором'язливо додала. – Особливо від тебе.

 - Як ти? Ти мені писала у повідомленні, що тебе вже сьогодні виписують?

 - Так, у мене все вже добре, зараз спокійно ходжу, наступаю на ногу, болю ніякого немає, обіцяли сьогодні виписати, але ще не було обходу, мій лікар - він ду-у-у-же суворий! Він у вас тут дуже шанований і відомий, його прізвище Блендер, можливо, чув? А чому ти до мене два дні не заходив? Чому не відповідав на дзвінки – лише ці нудні текстові повідомлення?

 - Потім все розповім, у мене для тебе маса новин, головне, що в тебе все добре зі здоров'ям!

 Родіон засміявся:

- Блендер? Блендер - це прилад, який змішує, дробить, подрібнює, а прізвище нашого хірурга - Бліндир, який навпаки, збирає пацієнтів, які потрапили до нього, можна сказати, по кісточках, як із конструктора Лего. Я його, щоправда, ніколи не бачив, але в нашому місті є навіть такий поширений вислів, коли люди б'ються, то страхітливо кричать своєму супротивникові: «Я тебе зараз так розкладу по кісточках, що навіть Бліндир не збере!».

 Елла вибухнула реготом.

 - Так, а це що у нас ще за Ромео?

 З-за плеча Елли, при цих словах, показалося гнівне, бородате, кругле обличчя якогось медпрацівника в окулярах та білій шапочці.

 - Я в імені майже Ромео, я - Родіон! Ось, прийшов викрасти у Вашої величності в'язню цих казематів, - вклонившись, в'їдливо сказав Родіон і продовжив. - А як Вас величати?

 - Моє прізвище - Бліндир, можливо, чув, бовдуре? - не дочекавшись відповіді, він продовжив. - І ще, не бачу приводу для жартів, адже це ваша безтурботність, як я розумію, потяг до пригод, міг призвести до більш сумних наслідків. Тож на цьому все, молодий чоловіче, ваше побачення - закінчено, а нам потрібно сьогодні провести ще одну лікувальну процедуру, ви ж не хочете отримати назад Джульєту-хромоножку?

 - Вибачте мені за мої слова і дякую за те, що ви зробили для Елли, я чув, що ви лікар від Бога! Я вам вірю!

 - Вірити, юначе, треба дійсно Богові, Еллу я поверну світові завтра, а ти забирай свій віник, у ньому можуть бути кліщі - переносники інфекцій, - із цими словами лікар жбурнув у Родіона, принесений ним букет польових рослин, і зачинив вікно.

 Молоді люди стали терпляче чекати наступного дня, але Родіону дуже хотілося розповісти Еллі про події тих днів, що вона провела в лікарні, і він вирішив написати їй все в повідомленнях у месенджері.

 Родіон: «Пробач, я, напевно, перегнув палицю в жарті з Бліндиром - він справді шанована в нашому місті людина! Ось і тебе поставив на ноги.

 Елла: «Так, напевно, але люди його складу характеру ніколи не звертають уваги на подібні жарти, вони просто роблять свою справу».

 Родіон: «Ти дуже добре розумієшся на людях».

 Елла: «Не можу сказати, що я добрий психолог. Вибач, але я раніше не вірила в щирість твоїх симпатій до мене. У школі думала, що ти хочеш лише заробити бали у своїх друзів. У вас же, у хлопчаків, тоді завжди були суперечки: хто зможе когось із нас, дівчаток, провести до дому, хто кого зможе перший поцілувати? Чи не так?».

 Родіон: «Натякаєш на моє парі з Володькою? Про те, що ми тоді посперечалися, хто з нас забереться на самий верх вишки на нашому аеродромі – той і проводжатиме тебе постійно додому? Так, я тоді переміг у суперечці, але переміг лише тому, що вже тоді, в першому класі ти мені дуже подобалася».

 Елла: «Родику, ти ж знаєш, я дуже добре до тебе ставлюся, але, будь ласка, не продовжуй. Розкажи краще, які події відбулися, доки я була в лікарні?».

 Родіон: «Після того, як тебе привезли до лікарні, я дочекався результатів рентгена і заспокоївся, що в тебе переломів, на щастя, не було, але був сильний забій, а отже, тобі потрібен був спокій і час для одужання. Заспокоївшись, я поїхав до Грека і розповів про нашу подію на Мамай-Горі. Він зателефонував до своїх корифеїв у Запоріжжі, потім приїхали специ-археологи й обстежили те місце, куди ти провалилася».