Розділ 3.

 Косі промені ранкового сонця кралися по побілених у білосніжний колір стінах лікарняної палати. У отворі прочиненого вікна, скинутий на підвіконня, лежав величезний букет польових квітів. Елла прокинулася чи то від сонячних зайчиків, які запускали у вікно машини, що проїжджали вулицею, чи то від нескінченного щебетання птахів, чи то від терпкого аромату польових квітів, який випромінювався з величезного букета. У ньому переважали ромашки, волошки, а також цілком «аптечні» екземпляри: звіробій, материнка і навіть деревій з полином.

 — Ой! — від несподіванки промовила Елла.

 Підвівшись із ліжка і глянувши у вікно, вона побачила на вулиці Родіона, який махав їй рукою.

 Травматологічне відділення районної лікарні розташовувалося хоч і в одноповерховому будинку, але дуже старої будівлі, тому вікна були досить високими. Здивуванню та радості Елли не було меж:

 — Привіт, Родько, це що? Де ти це зібрав? — прокричала вона у відчинене вікно.

 — А ти що, не рада таким квітам? — явно чекаючи похвали, відповів Родіон.

 — Ні, чому ж, дуже рада. Але як ти їх сюди доставив? Адже це майже другий поверх!

 — Дівчино, ви забуваєте, що для десантника не існує перешкод! Я, звісно, міг би купити тобі на ринку найкращі троянди з Голландії чи Колумбії, але подумав, що польові квіти для тебе — найкращі!

 — Перестань блазнювати, Родіку. Ти ж знаєш, що польові квіти для мене, справді, найкращі, — сказала дівчина, а потім сором’язливо додала: — Особливо від тебе.

 — Як ти? Ти писала у повідомленні, що тебе вже сьогодні виписують?

 — Так, у мене все вже добре. Зараз спокійно ходжу, наступаю на ногу, болю ніякого немає. Обіцяли сьогодні виписати, але ще не було обходу. Мій лікар... він ду-у-у-же суворий! Він у вас тут дуже шанований і відомий. Його прізвище — Блендер. Можливо, чув? А чому ти два дні до мене не заходив? Чому не відповідав на дзвінки — лише ці нудні текстові повідомлення?

 — Потім усе розповім, — сказав Родіон, посміхаючись. — У мене для тебе маса новин. Головне, що в тебе все добре зі здоров’ям.

 Родіон засміявся:

 — Блендер? Блендер — це прилад, який змішує, дробить, подрібнює. А прізвище нашого хірурга — Бліндир, який, навпаки, збирає пацієнтів, які потрапили до нього, можна сказати, по кісточках, як із конструктора Лего. Я його, щоправда, ніколи не бачив, але в нашому місті є навіть такий поширений вислів: коли люди б’ються, то страхітливо кричать своєму супротивникові: «Я тебе зараз так розкладу по кісточках, що навіть Бліндир не збере!»

 Елла вибухнула реготом.

 — Так, а це що у нас ще за Ромео?

 З-за плеча Елли, при цих словах, показалося гнівне, бородате, кругле обличчя якогось медпрацівника в окулярах і білій шапочці.

 — Я в імені майже Ромео, я — Родіон! Ось, прийшов викрасти у Вашої величності в’язню цих казематів, — вклонившись, в’їдливо сказав Родіон і продовжив: — А як Вас величати?

 — Моє прізвище — Бліндир, можливо, чув, бовдуре? — не дочекавшись відповіді, він додав: — І ще, не бачу приводу для жартів, адже це ваша безтурботність, як я розумію, потяг до пригод, міг призвести до більш сумних наслідків. Тож на цьому все, молодий чоловіче, ваше побачення — закінчено. А нам потрібно сьогодні провести ще одну лікувальну процедуру. Ви ж не хочете отримати назад Джульєту-хромоніжку?

 — Вибачте мені за мої слова і дякую за те, що ви зробили для Елли. Я чув, що ви лікар від Бога! Я вам вірю!

 — Вірити, юначе, треба дійсно Богові. Еллу я поверну світові завтра, а ти забирай свій віник — у ньому можуть бути кліщі, переносники інфекцій, — із цими словами лікар жбурнув у Родіона принесений ним букет польових рослин і зачинив вікно.

 Молоді люди терпляче чекали наступного дня, але Родіону дуже хотілося розповісти Еллі про події тих днів, які вона провела в лікарні. Тому він вирішив написати їй усе в повідомленнях у месенджері.

 Родіон: «Пробач, я, напевно, перегнув палицю в жарті з Бліндиром. Він справді шанована в нашому місті людина! Ось і тебе поставив на ноги».

 Елла: «Так, напевно. Але люди його складу характеру ніколи не звертають уваги на подібні жарти — вони просто роблять свою справу».

 Родіон: «Ти дуже добре розумієшся на людях».

 Елла: «Не можу сказати, що я добрий психолог. Вибач, але я раніше не вірила в щирість твоїх симпатій до мене. У школі думала, що ти хочеш лише заробити бали у своїх друзів. У вас же, у хлопчаків, тоді завжди були суперечки: хто зможе когось із нас, дівчаток, провести до дому, хто кого зможе перший поцілувати. Чи не так?»

 Родіон: «Натякаєш на моє парі з Володькою? Про те, що ми тоді посперечалися, хто з нас забереться на самий верх вишки на нашому аеродромі, той і проводжатиме тебе постійно додому? Так, я тоді переміг у суперечці, але переміг лише тому, що вже тоді, в першому класі, ти мені дуже подобалася».

 Елла: «Родику, ти ж знаєш, я дуже добре до тебе ставлюся. Але, будь ласка, не продовжуй. Розкажи краще, які події відбулися, доки я була в лікарні?»

 Родіон: «Після того, як тебе привезли до лікарні, я дочекався результатів рентгена і заспокоївся, що переломів у тебе, на щастя, не було. Але забій був серйозний, тому тобі потрібен був спокій і час для одужання. Заспокоївшись, я поїхав до Грека і розповів йому про нашу пригоду на Мамай-Горі. Він одразу зателефонував своїм корифеям у Запоріжжі. Незабаром приїхали археологи і ретельно обстежили те місце, куди ти провалилася».