1

Кіра весела блондинка з яскраво зеленими очима. Яка навчається на акторському. І яка у свої дев'ятнадцять не мала ще жодних стосунків. Можливо її цей не турбувало б зовсім якби не її знайомі та подружки які вже як мінімум мали стосунки з двома хлопцями.  Дівчина і собі пробувала знайти когось та все без успішно.  Після вісімнадцятиліття дівчина переїхала з передмістя в місто. Батьки допомогли знайти та винайняти непогану квартирку біля університету. Не зважаючи на те що батьки Кіри були далеко не бідними людьми й дівчина з дитинства жила в достатку. Все ж їй хотілося самостійності. Вона прекрасно розуміла на що йде, але нічого з собою зробити не могла. Чомусь їй було вже соромно просити гроші у батьків, а самій сидіти у дома без діла. Хоч без діла вона не сиділа, адже присвячувала багато часу навчанню, репетиціям та саморозвитку. 

Без грошей звичайно батьки дівчину не залишили. Вони оплачували навчання давали гроші на оплату оренди та на їжу. Давали не мало, але й не забагато. І те Кіра взяла собі за мету швидко знайти роботу й по трохи починати забезпечувати себе самостійно щоб не сидіти у батьків на шиї. 

Вибір у дівчини був не великий. Робота потрібна була швидко, а підходящих вакансій було мало. В кінцевому результаті дівчину влаштувалася офіціанткою в невеличкий ресторан. Неподалік свого житла. Кірі вдалося домовитися про те, щоб у будні вона працювала лише в другій половині дня, а в будні повний робочий день. Батькам дівчина ще не казала про те, що влаштувалася на роботу, адже вважала що ще зарано. 

А що як мені не сподобається там працювати? А що як вони мені заборонять працювати й знов дадуть купу грошей? Ще й повчати почнуть! 

Отже, перший робочий день.

Морозний зимовий ранок. На дахах будинків, на гілках дерев та кущів виблискував від сонячних променів сніг. 

Вчора було достатньо тепло аби сніг почав танути, а сьогодні достатньо холодно аби він замерз перетворившись у лід. 

Вночі землю знов припорошило снігом тому побачити де саме на тротуарі є лід було майже неможливо. 

Кіра йшла з опущеною головою обережними та невеличкими кроками. 

Сьогодні субота її перший робочий день. Місце роботи було недалеко від місця її проживання.  

Раптом до вух дівчини долинають якісь звуки й чийсь голос. 

БАМ! 

І в дівчину хтось врізається. Змушуючи втратити рівновагу та боляче впасти на сідниці. 

— Прошу пробачення! — перепросив молодий чоловік намагаючись підвестися на ноги, але без успішно. Він знову і знову падав на землю підковзуючись прямісінько до Кіриних ніг. 

Від усвідомлення комічності ситуації, яка раптово вдарила їй в голову. Дівчина голосно засміялася. В черговий раз впавши хлопець теж розсміявся. Вони обоє голосно та дзвінко сміялися незважаючи на обурених такою поведінкою перехожих. 

Шапка злетіла з Кіриної голови, а легкий вітерець почав плутати та підіймати пасма світлого волосся. 

— Сьогодні дуже слизько на дворі, — насміявшись заговорив чоловік. 

З під шапки було помітне темне волосся, карі очі випромінювали тепло й сяяли якимось дивним блиском. 

Нарешті спромігшись підвестися на ноги чоловік простяг руку Кірі пропонуючи допомогу аби підвестись. Яку дівчина не замислюючись прийняла. Сильна чоловіча рука смикнула Кіру в гору змішуючи стати на ноги. 

— Дякую! 

— Ваша шапка! — він підіймає її з землі обтрушує від снігу та простягує Кірі. — прошу вибачення за цю невеличку аварію. 

— Нічого буває. 

Забравши шапку Кіра розвертається та йде. На обличчі дівчини сяє усмішка.