1. Ніка

Я звикла майже до всього. Навіть до відчуття, що тебе лапають поглядом. Хоча це й огидно. Але гроші не пахнуть, особливо, коли збираєш по копійці на лікування найріднішій людині. Здавалось, моє уміння нервувати вже давно притупилось, залишилась лише втома. 

Але зараз відчуваю, як тремтять руки. Я нервую. Такий шанс випадає, певно, раз в житті кожної молодої танцівниці. Я пройшла серед тисяч анкет до прямих переглядів. Фінал кастингу. 

Довга черга дівчат на будь-який смак. Всі красуні. Всі фігуристі. Серед них я відчуваю себе як ніколи сірою. Номерок на руці. Я раз по раз намагаюсь  його поправити, і відчуваю що допоки дійде моя черга — я його на клаптики порву. Прокручую в голові па. Головне відтанцювати ідеально. Я зможу. Мушу змогти. 

Інакше танцювати мені в тому клубі ще довго. А мене на те “довго” може і не вистачити. Вдень — репетиторка, вночі — танцівниця в кабаре. Тіло буквально протестує проти такого навантаження. 

Черга поволі рухається. Раптом по заду чується якийсь шум. Двчата починають про щось перешіптуватися і багатозначно кидати погляд у бік дверей. 

Я ж розумію, що маю відвідати дамську кімнату. Нишком починаю пробиратися до виходу. 

І відразу за дверима налітаю на якогось підкачаного молодика в сірій футболці і чорних джинсах. 

— Перепрошую, — намагаюсь його посунути. Але нахаба не рухається, дивиться на мене примруживши очі. — Та відійди ти вже! — не витримую я. І так на нервах, ще й якогось клерка маю розважати? 

— Ти? — він здивовано витріщається на мене. — Стриптизерка з клубу? Що ти робиш тут, на кастингу? У нас таким тут не місце. 

— А це не тобі вирішувати! Можна подумати ти тут головний, — фиркаю я, і нарешті посовую його з дороги та мчуся в туалет. 

Треба ж! Кожен працівник студії з себе видає поважну шишку. Відчуваю лопатками його погляд. 

Потім доходить інше — він мене впізнав! Значить, бував на тому шоу. Це погано. Зараз піде генеральному продюсеру розповість… Але, певно, не піде. У мене номер тридцятий. Що йому, про кожну з дівчат ходити звітувати? 

Я повертаюсь в зал очікування і помічаю, що черга почала рухатися швидше. Переважно із зали прослуховування дівчата виходять засмученими. Генеральному, здається, дуже складно догодити. 

Я відчуваю, як серце впало в пʼяти, коли секретар оголошує мій номер. Їм навіть ім’я виговорити лінь.

Відчиняю двері і проходжу в зал. Одна стіна тут дзеркальна, як в балетній студії. В протилежному від дверей кінці зали стоїть стіл, за яким сидять троє людей. Якась жіночка років сорока з червоними губами, мужик з залисинами і… чорт. Той самий молодик, якому я нахамила в коридорі. 

— Підійдіть ближче і назвіть своє ім'я, — каже жіночка. 

— Ніка Ладна, — кажу я. Молодик кидає на мене презирливий погляд. Певно думає, що це у мене такий сценічний псевдонім… 

— Готові? Зараз включать музику, за вашою командою. Кажіть, коли готові, — продовжує жіночка, інші мовчать і пильно дивляться на мене.

Я не готова… Я абсолютно не готова. Особливо, коли він так дивиться. НІби я бруд під його ногами. І так ясно — я не пройшла. Але я вперто киваю і готуюсь робити перші рухи. 

І я рухаюсь. Відчуваю себе русалонькою, яка робить кожен крок мов по лезу. На губах головного з'являється якась іронічна посмішка. Я відволікаюсь і роблю помилку, нога пдівертається. Гомілку прошиває болем. Молодик здіймає руку і музика стихає. 

— Я не закінчила, — кажу я вперто, хоча пред очима вже все двоїться від сліз... 

Привіт, вітаю вас у своїй новій книзі "ЗНАЙТИ МАМУ ПРИНЦЕСІ". Буду дуже вдячна за сердечко книзі, також не забудьте додати її до бібліотекти, щоб не пропустити оновлення.  Книга буде оновлюватись щовечора о 19.00, приходьте.