День шостий

Тривожний ранок

     Як зазвичай траплялося у важливі дні, Ден прокинувся значно раніше за сигнал будильника. Перебуваючи в ліжку в його очікуванні, хлопець в черговий раз прокручував в голові кожну деталь плану. Явних вад план не мав, але хто міг знати заздалегідь, як події розгортатимуться в реалі?

     Під час сніданку хвилювання дорослих передалося навіть маленьким близнюкам. На відміну від попередніх сніданків вони поводилися надзвичайно тихо та спокійно. Не було ні сварок за те, кому першому дадуть тарілку з їжею, ні битв за порцію десерту, яка одному з них здалася більшою за іншу.

     Ніхто з присутніх на сніданку, окрім Дена, не знав, що саме має відбутися сьогодні. Про те, що для Дена цей день має особливе значення, родина дізналася від Трюда. Хоронитель Мандрівника світами за своїми обов’язками мав завжди бути поруч з Деном. Зрозуміло, що Трюд знав про всі численні зустрічі, що Мандрівник провів за час свого перебування на Ціанорі. Не оминули його й численні чутки, що розповсюджувалися палацом Губернатора. Версій того, що мало сьогодні відбутися, висувалося безліч. Деякі з них були зовсім фантастичними. Наприклад, за однією з чуток сьогодні все населення Друмари мало переміститися на іншу планету. Зневірившись визначити найбільш правдиву версію майбутніх подій, Трюд дійшов найочевиднішого висновку. Він вирішив, що досить лише знати: шостий день перебування Мандрівника світами має особливе значення.

     Рівно о восьмій годині ранку Ден з Трюдом вийшли за ворота родинного подвір’я. Вже звичну церемонію вітання з жителями Друмари ніхто не скасовував. Але сьогодні вона пройшла за скороченим регламентом, і тривала не більше півгодини.

     Всі головні події сьогоднішнього дня мали розгортатися в порту Таваоту. Саме туди близько десятої ранку прибула й карета з Деном та Трюдом. Нол, де Роні та Брок вже очікували на Дена. Після теплих вітань Мандрівник світами одразу перейшов до справи:

     - Ще не видно корабель з Пакторії?

     - Я призначив двох спостерігачів, щоб вони не відводили очей від небосхилу, - доповів Брок, - Як тільки з’явиться, ми одразу про це дізнаємося.

     - Тоді в мене буде час і розпалити вогнища, і перевдягнутися, - схоже, що хвилювання охопило й де Роні. Як і всі навколо, він не був налаштований на жарти.

     - Розпалюйте, як тільки на небосхилі з’явиться корабель, - розпорядився Нол, - Пакторійці не повинні здогадатися, що вогнища розпалили саме для них.

     В очікування корабля Ден мав час добре оглянути все навколо. Одразу кидалися у вічі чотири портових крани-лелеки, встановлені перед причальними пірсами. Перед другим праворуч височіла акуратна конструкція з туго стягнутих ліанами піддонів з дровами. Вантаж був складений таким чином, що складалося враження, що ще не вистачає близько десяти піддонів. Прямо перед конструкцією з дров стояв невеличкий дерев’яний стіл. До нього був приставлений стілець. На столі лежала дощечка, на якій вугіллям було написано два стовпчики якихось цифр.

     На значному віддалені від кромки води очікували п’ять невеличких дерев’яних пірамідок. За командою де Роні вони мали перетворитися на вогнища. Біля кожної з пірамідок чергували двоє-троє хлоп’яків років семи.

     Портовий склад, на якому зазвичай накопичувався вантаж для наступного корабля, теж був заповнений дровами. Але навіть недосвідченому оку було зрозуміло, що ці дрова були з іншої породи дерева, ніж приготовані біля пірсу.

     «Все підготовлено так, як передбачено планом», - відмітив Ден. І все ж він довго не міг зрозуміти, що не давало йому спокою. "Все виглядає неприродньо. Люди дуже напружені. Відразу впадає в око, що всі чогось чекають. Пахне якоюсь пасткою", - нарешті здогадався Мандрівник.

     Ден покликав де Роні та поділився з ним своїми спостереженнями. Торговець хутром неквапливо оглянув весь простір навколо.

     - Гадаю, що ви маєте рацію, - погодився де Роні, - Я спробую розрядити атмосферу.

     Несподівано для всіх тишу, що панувала в порту, перервав гучний свист. Де Роні помахав рукою хлопчикам, що обернулися у бік джерела пронизливого звуку. Він запрошував дітей підійти до нього.

     - Вам зовсім необов’язково сидіти замертво в очікуванні корабля, - з теплою посмішкою звернувся до хлопців де Роні, - Невже ви не знаєте ніяких активних гучних ігор? Досить сидіти на місці, немов старі діди. А ну розважтеся, поки є час!

     Виявилося, що діти чекали саме на такі слова. Вже за хвилину вони поділилися на дві команди. Портова площа стала місцем змагання дітвори. Ден так і не зрозумів правила гри, але це не мало ніякого значення. Діти гасали по портовій площі, голосно кричали, сміялися.

     Такі веселощі дітлахів не могли не позначитися на дорослих. Напруга, що витала в повітрі, почала розчинятися. Почулися розмови працівників порту, де-не-де почав долинати сміх. Люди раптом згадали про якісь незавершені справи. Все навкруги засовувалося, зазвучало. Нарешті порт став схожим на мурашник, а не засідку.