День третій

Порт Таваоту

     Карета, запряжена чотирма величезними оленями, заїхала у широкі дерев’яні ворота порту Таваоту. Нол вже чекав на її пасажирів.

     Він приїхав до порту завчасно, щоб запобігти масовому збору працівників. Як і всім мешканці Друмари, портовим працівникам не терпілося на власні очі побачити Мандрівника світами. Це загрожувало зупинити роботу порту на весь час перебування Дена на його території. А цю пору року, завдяки високому попиту на дрова, рух кораблів в порту був особливо жвавим. Віце-губернатор зробив все можливе, щоб не допустити зупинки робіт. Довелося, навіть, вдатися до погроз.

     Заходи, вжиті Нолом, спрацювали. Саме тому вже звичного для Дена натовпу на території порту не було. Працівники порту лише уважно спостерігали за картиною появи Мандрівника зі своїх робочих місць. Не можна сказати, що порт працював у звичному режимі. Але Нолу вдалося значно скоротити можливі збитки від відвідування порту Деном.

     В звичайному житті родина Дена мешкала на досить далекій відстані від океанського узбережжя. Звичайно, кілька разів вони проводили відпустку батьків у невеличких прибережних містечках. І все ж захоплюючий вигляд безмежного океанського простору не був для Дена чимось звичним. Кожного разу, коли після тривалої перерви Ден потрапляв на берег океану, всередині нього виникало тремтіння. Можливо, саме воно породжувало особливий, піднесений, настрій, який охоплював хлопця.

     Тепер просто уявіть почуття Дена, що опинився на березі океану у незвичайному світі. Покинувши карету, хлопець побачив чарівну картину, що змусила його на кілька хвилин забути про все на світі. Безкрайній водяний простір, що простирався до самого небосхилу, заворожив його. Втративши контроль над своїми діями, Ден рушив у напрямку берега. До тями його привели лише краплі води, що потрапили на обличчя після удару чергової хвилі об причальну стінку. Спантеличеному Нолові залишалося лише розгублено спостерігати за дивною сценою.

     Оговтавшись, Ден швидкою ходою направився до Першого Віце-губернатора. Окрім привітання, йому довелося вибачатися за тимчасову втрату контролю. В якості виправдання хлопець захоплено обвів довкола витягнутою рукою. Цей мимовільний жест лише підкреслив, наскільки він вражений навколишніми краєвидами.

     Порт Таваоту розміщувався у мальовничій бухті. Вкриті густими лісами пагорби ліворуч та праворуч утворювали затишну затоку. Дальня межа пагорбів з'єднувалася уривчастою лінією хвилерізів, що захищала кораблі біля причалів від океанських штормів.

     Як і дороги на Ціанорі, вся площа порту була вимощена великими дерев’яними брусами. Порт мав чотири довгі дерев’яні пірси, що давали змогу обслуговувати одночасно вісім кораблів. Біля двох з них були пришвартовані торгівельні кораблі. В нашому світі їх би назвали «середньовічними». На один з них завантажували дрова. Інший, напевне, лише прибув. Вантаж скла та мішків із зображенням кавових зерен наштовхував на думку, що корабель прибув із Террано.

     По периметру великої площі перед причалами розташовувалися склади. Праворуч під навісами Ден помітив меблі, кругляк та величезні в’язанки дров. Склади ліворуч мали стіни та стелю. Неважко здогадатися, що в них розвантажувалися товари, що прибули до Друмари. В дальньому куті портової площі Ден помітив майданчик для  портових пристроїв, візків, піддонів, нош. Поруч з ним розташовувався великий загін для гігантських оленів, що використовувалися як тягова сила.

     Поцікавившись самопочуттям та настроєм Дена та отримавши схвальні відповіді, Перший Віце-губернатор вирішив більше не гаяти часу:

     - Нам пощастило. Щойно пришвартувався корабель з Террано. Ви матимете змогу спостерігати процес торгів, - Нол явно був задоволений таким перебігом подій, - У нього на борту вироби із скла та кава. Попередньо терранці замовляли меблі та деревину для будівництва.

     - На ближньому до причалу складі вже підготовлені товари для завантаження? – спитав Ден, вказуючи рукою в напрямку одного з навісів.

     - Так. Ми завжди так робимо, щоб не втрачати час на завантаження. Пропоную поки прогулятися портом та оглянути все навколо. Нас повідомлять, коли торговець з Террано прибуде до контори керуючого портом.

     Ден з Нолом попрямували до майданчика для портового інвентаря. Трюд тримався трохи поодаль, адже посада Хоронителя Мандрівника світами не передбачала його безпосередньої участі у діалогах Дена з вельможами. Проте, Трюд не ображався. Він з насолодою ловив на собі повні заздрості погляди працівників порту. Варто було Трюду запитати у випадкового чоловіка, де він може напитися, як лише за хвилину він вже тримав в руках кухель з водою. Трюд купався у променях слави Дена. Для хлопця його віку та походження така увага була чимось надзвичайним.

     Огляд механізмів, що використовувалися в порту для завантаження та розвантаження кораблів викликав у Дена неоднорідні почуття. З одного боку, хлопець був неприємно вражений примітивністю приладів, що були в розпорядженні портових працівників. Дену здалося, що переважна більшість з них не скільки не полегшують фізичні навантаження. Скоріше, навпаки – громіздкі ноші та неповороткі візки роблять труд людей в порту лише складнішим. Навіть у оленів не вистачало сили самостійно тягти важкі візки на маленьких дерев’яних колесах. Люди впрягалися в них разом з оленями. Переміщення вантажів по містках на корабель було можливим лише на ношах. Ширина містків та кут їх нахилу не дозволяла використовувати упряжки людей та оленів.