Частина 11

Я пересіла на ліжко, щоб було зручніше. Ярослав приніс мені речі. Я дістала джинси, футболку і куртку.  Ярослав поміняв футболку на кофту і вийшов. Я пихтіла, але сама вдяглася.
-Ярослав! - Я покликала його.
-Ти одягаєшся швидше за будь-яку іншу дівчину. Готова?
-Тільки куртку одягну.
-У бар?
-А мене потім поліцейські не зупинять за керування в нетверезому стані?
-Тоді я за кермом! - Він пересадив мене на ліжко. - Я винесу, а потім прийду по тебе.
Ми йшли вулицею. Ярослав, напевно, соромно йти зі мною. Я тягар для нього. Він довго лаявся біля бару, коли намагався провезти мене повз машини.
-Які люди! - До нас підійшов Ділан. - Ти, сподіваюся, сюди не своїм ходом дісталася?
-Своїм, на машині.
-Підемо далі!
-Сер, не треба! Тут Джесіка. - Тихо сказав він.
-Ну і що? Мені тепер нікуди не можна сходити? Ніколь, що будеш?
-Вино?
-Ділан, доглянеш за нею? Я що-небудь принесу нам. - Він пішов.
-Поїхали, я тебе з іншими познайомлю. Ми тут майже всі зібралися, тільки кількох хлопців не вистачає.
-А навіщо?
-Без лейтенанта їм нудно, а ти його собі забрала. - Ми під'їхали до столика в кутку. Тут сиділо багато хлопців. - Хлопці, дивіться, хто до нас приїхав! Вгадайте, хто ще тут?
-Я - Ніколь! - Я простягнула руку. Вони всі здивовано дивилися на мене.
-Не звертай уваги! - Ярослав всунув мені в руку келих вина. - Яке було. Вони не знають що таке етикет. Капрал Харіс, представтеся дамі, як годиться!
-Капрал морської піхоти, спеціального відділення, Калеб Харіс!
-Луїс! - Хлопець між мною і Калебом простягнув мені руку. - Яр правий, вони зовсім відвикли від жіночого колективу. Вас якими долями сюди занесло?
-Іллай! - хлопець випустив дим від сигарети. Фу, гвоздика!
-Що я тобі казав? - Він загасив сигарету від погляда Ярослава.
-Марк Рід! - Хлопець майже дорівнював Ярославові за висотою і розмірами. Я трохи відкотилася від нього.
-Що трапилося? - Ярослав дивився на мене.
-Дай ручку і листок!
Він витягнув блокнот з олівцем і простягнув мені.
"Оуен Рід". - Я простягнула запис. Ярослав довго думав.
-Марк не такий. Я його вже багато років знаю. - Він сів на диван і посадив мене поруч із собою. - Чим займаєтеся?
-Збиралися з'їздити до Карлі, а сьогодні влаштувати турнір. Чекаємо, поки столи звільняться. - Сказав Луїс.
-Ніколь, ти з нами в більярд? - спитав Ярослав з бісиками в очах. 
-Твоя сестра мала рацію. Я тоді саме так їх зробила!
-Це вже цікаво!
-Мені просто кий під руку попався, коли ми відпочивали. Я їх ним і відходила. - Шепнула я йому на вухо.
-Ти тільки їх не перебий, а то вони зі мною на розвідку не підуть. На що граємо?
-Банк по сотні, усі гроші Карлі!
-Ярослав, подай гаманець із коляски! - Він простягнув мені його. - Ставлю двісті! - Я дістала кредитку.
-Тільки готівка! - Сказав Ілай.
-У Ніколь буде інше заняття. Вона розважатиме Карлі, поки нас не буде. Тобі ж не далеко до нього. - Він простягнув мою картку мені.
-За умови, що він сам буде до мене ходити.
Вони всі засміялися. Хлопці пили пиво, а потягувала вино. Вони розповідали різні історії про Ярослава, як вони жартували над ним. Я слухала і посміхалася. У мене немає таких друзів.
-Підемо, а то чергу пропустимо. Хто перший?

-По старшинству! Лейтенант!
-Іди, я тут посиджу!
Я залишилася з Ілаєм. Він знову потягнувся за сигаретою.
-Підсумок передбачуваний. Лейтенант виграє, якщо ти йому не складеш конкуренції.
-А ти не граєш?
-Стола всього два. Скоро почнеться найвеселіше. Вас побачить його колишня дівчина і захоче його повернути. Так було завжди.
-У сенсі завжди?
-Вона чекає його тут, коли він приїжджає. Ми завжди всі збираємося тут, коли нам набридає вдома. Ми всі вміємо тільки воювати. Хтось каже, що все останній термін, а за кілька тижнів повертається.
-Ярослав казав, що він останні півроку служить.
-Я це вже багато разів чув від нього. Максимум місяць і він повернеться. Для нього служба - життя. Ярошенко тільки й уміє виконувати накази. Він усе продумує на кілька кроків уперед. Якщо не буде Афганістану та Іраку, то знайде інше місце, де ризикуватиме життям. Це як наркотик. Ти повертаєшся живим із завдання й отримуєш стільки кайфу! Ніхто не може відмовитися. Новенький теж такий самий, як ми.
-Він обіцяв залишитися зі мною!
-Він не відмовиться від армії взагалі, а вона знайде спосіб відправити його туди, де він буде потрібен їй. Звідси не вибратися таким, як він.
-А ти?
-Мені плювати на все! Хто йде за грошима, а Яр за ідеєю! Потрапив у секту! - Він загасив сигарету.
-Ти не правий!
-Через кілька місяців сама переконаєшся.
Я відвернулася від нього і дивилася на Ярослава. Його партія з Марком привернула увагу всіх відвідувачів. Мені теж було цікаво. Я заповзла в коляску і поїхала до них. Едді та Мейсон розштовхали всіх, щоб мені було місце.
Вони підставляли один одному кулі, щоб противник не зміг забити свою. Напруга зростала з кожною хвилиною. Ярослав вицілював останню. Він підняв голову і посміхнувся мені. Є!
-Гони гроші! - Марк віддав йому сотню.
Дівчина біля мене дивно пожвавилася. Я не бачила її, коли вставала тут. Ярослав йшов до мене. Вона потягнула до нього руки, але він пройшов повз, щось прошипівши.
-Твоя черга! Тобі Іллай дістався. Зроби його! - Він простягнув мені кий.
-А кого я маю обігнати? - Я зупинила Ділана.
-Марка.
-Як не сказано? - Він задумався.
-Ні.
-Добре!
-Ярику! - Дівчина підійшла до нас. Він і не повернувся в її бік
-Ніколь, ходімо!
Ярослав підкотив мене до столу і підняв на ноги. Він тримав мене, поки цілилася з першим ударом. Я намагалася не зачепити його.
-Молодець! - Він поцілував мене. - Твої смугасті.
-Я знаю правила! У тата вдома повно всякого.
-Тоді не лізу!
Ілай не встиг жодного разу вдарити, я розкатала його в суху. Ярослав весь час тримав мене. Моя партія привернула ще більше уваги, ніж його. З усіма моїми супротивниками була та сама історія.
-Яр, вона тебе переплюнула! Може ти й на місцевих майстрів зазіхнеш?
-Якщо вони захочуть.
Це був найкращий вечір у моєму житті. Власники бару сфотографували мене і повісили мій знімок на стіну. Мені дали подобу маленького кубка. Я давно так не веселилася. Напевно, відтоді, як не сіла в крісло.
Життя триває! Нехай навіть, якщо я не зможу ходити, то є багато інших радощів. Ну так, я трохи відрізняюся від інших, але це робить мене сильнішою. У будь-якому разі, на ногах чи ні, але я така сама людина, як інші. З цими хлопцями, а особливо Ярославом, я не відчуваю себе якоюсь іншою.
-Мама! - Я зателефонувала мамі на зворотній дорозі. - Тато поруч?
-Ні, він поїхав у справах.
-Мамо, ти уявляєш! Я сьогодні сама стояла! Щоправда менше секунди і Ярослав мене тримав.
-Це ж чудово!
-Мамо, мені не було боляче! Ми їздили...
-Ходили! - Знову поправив мене Ярослав.
- ... у бар! Я виграла в більярд. Знову ж таки не сама. Ярослав допомагав мені. - Він ішов позаду і сяяв, як ґудзики в нього на мундирі.
-Я так рада за тебе! Ти повинна займатися!
-Я знаю.
-Я передам твоєму батькові. Він буде радий за тебе. Давно пора було зустріти такого хлопця, а не сидіти вдома біля комп'ютера цілими днями.
-Я його там і зустріла. Мене ж не буде вдома деякий час, а одна кімната порожня. Там же можна зробити ремонт, щоб я могла займатися.