Початок

- Ніколь, ти знову хандриш?

- Ні! - Я продовжила поїдати морозиво і дивитися фільм на проєкторі.

- Ти коли з кімнати востаннє виходила? У тебе вдома бардак!

- За морозивом у холодильник виходила.

- А на вулицю?

- Вранці за пончиками! Ембер відчепись!

- Від футболки вже пахне! Ти на бомжа з мільйонами доларів перетворилася!

- Що тобі не подобається?

- Твій спосіб життя! Відпусти його! Твої батьки переживають за тебе.

- Він мене не просто кинув, а зрадив! Не просто зрадив, а ще й заразив!

- З ким не буває? Таблетки ти випила, до лікаря сходила. Усе гаразд! У мене давно компанії не було для походу по магазинах. Ти три місяці вже тут сидиш.

- Я нікуди не піду!

Ембер спіймала мене і зняла з мене футболку. Я потягнулася за ковдрою. Вона встигла зробити знімок.

- Ти що робиш!

- Намагаюся тебе розворушити! Це тобі! - Вона надіслала знімок мені на телефон. - Йшла б ти в душ!

Вона заштовхала мене в душ. Я вийшла з рушником на голові. Ембер лежала на моєму ліжку з ноутбуком.

- Я тобі новий акаунт створила. Подобається?

- Ти яку фотку поставила?

Я ховалася від Ембер, але вийшло зовсім інакше. Красиво, але сильно відкрита.

- Як тобі прізвище?

- Це ж мамине. Навіщо?

- Щоб ти почала нове життя! Ніколь, досить ховатися!

- Ем, нічого з цього не вийде. Я тут на повію схожа. Я фільм не додивилася.

- Я піцу замовила, почекаємо. Я його ще не бачила! Потім результат перевіримо.

Ми зручно влаштувалися на ліжку. Удвох кіно дивитися цікавіше. У мене в будинку було все, про що тільки може мріяти людина, вся техніка за останнім словом. Зазвичай увесь безлад прибирала служниця, але я спочатку її не пускала, а потім звільнила. На дзвінки я не відповідала. Ніхто, крім подруги, не входив до моєї квартири, але іноді приїжджали батьки.

- Давай, подивимося! - Ембер вивела на проєктор зображення. - У тебе тут генієм треба бути.

- Зате кава готується сама.

Тут був гарний список повідомлень.

- Вау!

- Я ж тобі казала! Майже все можна видалити. - Там були прямі пропозиції переспати.

- Ем, не треба!

- Хоч із кимось почнеш спілкуватися! Усе краще, ніж тупо качати фільми й дивитися їх наодинці.

"Теж сумуєш?"

Соціальні мережі - знахідка для шпигуна. Єдиний, у кого була подоба справжнього імені. На знімку був хлопець. Він стояв один, схрестивши руки на грудях.

- Ніколь, напиши йому!

- Ембер відчепись.

Вона на зло мені написала перше повідомлення.

"Так, набридли всі!"

- Ти що зробила?

- Все нормально! Дивись!

Мені прийшла відповідь. Ембер досить усміхаючись віддала мені клавіатуру.

"Красива фотографія! Це ти"?

"Ні, це моя подруга! Вона тут розважається".

"Значить не ти! У тебе гарна подруга". - Майже відразу він відповів.

"Ні, це я. Просто це її ідея створити новий акаунт для мене".

"Тоді в тебе гарна фігура. Мене Ярослав звати. А це твоє справжнє ім'я? Чи за тебе ще подруга пише"?

- Ніколь, я пішла. Зберешся погуляти - дзвони!

- Ти куди? Що я з ним робитиму?

- Не знаю. Мені пора, я обіцяла до твоїх батьків ще зайти.

Подруга зробила ноги. Я лише бачила, як двері за нею зачинилися. Хлопець знову написав повідомлення.

"Ходила проводжати подругу. А ти вершник без голови"?

"Ні, мені так більше подобається. У тебе тут теж немає твого знімка. У дівчині має бути загадка".

"Тоді я уявляю собі очкарика, з патлами, який не вилазить з-за компа".

"Я не такий! Я знаю, що дівчині завжди сімнадцять років. Ти хоч школу закінчила"?

Обережний попався!

"Давно закінчила".

"А коледж"?

"Три місяці з дому не виходила. Їжу зазвичай Ембер приносить або мама. А ти з якої частини країни"?

"Про яку країну у твоєму випадку йдеться"?

"Я зі США".

"Ну, я з України, потім ми переїхали до США, а зараз далеко від дому. Ти в якому місті живеш"?

"Я зараз у Нью-Йорку. А ти"?

"Кандагар, Афганістан".

"Далеко тебе занесло! Працюєш"?

"Можна сказати й так".

"Ким"?

"Я не можу тобі про це сказати. У мене тут багато друзів. Моє завдання, щоб ти вночі могла спати спокійно. А ти взагалі не виходиш із дому? Просто моя сім'я теж за кілька годин їзди від Нью-Йорка".

"У мене раніше був хлопець, але кинув мене. Тепер я домосід".

"Шкода".

"Мені подобається, у мене тут все за останнім словом. Щойно кіно подивилася".

"Ніколь, вибач, але мені треба йти. Мій час закінчується. У нас тут із комп'ютерами та інтернетом натяг і черга. Хлопці теж хочуть розважитися. Післязавтра в цей же час"?

"Добре, а то нудно одній буває. Зробиш нормальне фото"?

"А ти"?

"А старі підуть? У мене зараз не найкращий вигляд".

"Підуть. Я попрошу хлопців допомогти мені. Пиши, а я потім прочитаю"!

Від Ярослава.

Я думав про дівчину. Мені справді її шкода.

- Ти що такий сумний? Ярошенко, колись!

- Так, ти ж мені ідею підкинув. Пам'ятаєш ту зі знімком.

- Що не її?

- Ні, Марк, вона з дому вже три місяці не виходить. Каже, що друзі її не кидають.

- Уууу, хлопче, може вона й красуня, але на інвалідному кріслі. Це хоч вона?

- Так, пише, що подруга допомогла зробити фотку.

- Бідолашна. Ти, сподіваюся, благодійністю не зайнявся?

- Мені ж більше поговорити нема з ким, їй теж.

- Гаразд, у мене для тебе гарна новина. Це твій наказ!

Він простягнув мені листок. Мене підвищили у званні. Тепер я фьорст лейтенант.