Бонус.

Ми вдочерили дівчинку, на Ім'я Злата. В неї рідке біляве волосся, миле дитяче личка й очі такого ж синього кольору як і у мене. Тиха і спокійна дівчинка з дуже добрим серцем. Батьки дівчинки загинули при пожежі, коли їй було три. Зараз їй вже вісім. Ми зрозуміли що дівчинка наша щойно вперше її побачили. Не можу пояснити це відчуття словами. Мене ніби потягнуло до цієї дитини. Звісно ж перш ніж її удочерити ми поговорили з Гришком. Все йому пояснили й запевнили що з появою другої дитини ми менше любити його не станемо. Хлопчик в нас дуже розумний. Й він був радий сестричці. Злата з Гришком швидко знайшли спільну мову.  На момент удочеріння златі було п'ять.Через пів року мало виповнитися шість. 

Звісно перший рік нам  було важко. Період адаптації, невдоволення рідні, школа. Але потроху разом ми впоралися й зараз живемо щасливою сім'єю. Злата одного віку з Гришком. Лише на два місяці старша від нього.  Гришко для сестрички став справжнім захисником. Ми з Антоном пишаємося тим яким чудовим росте наш син. Це дає надію що наші старання пройшли не марно. 

У дівчинки не аби який талант в малюванні. Й ми з чоловіком докладаємо всіх можливих зусиль аби підтримувати Злату й заохочувати її до його розвитку. 

У Гришка талант до Музики. І звісно ж ми підтримуємо й допомагаємо йому розвивати його так само як і Златі. З нього вийде чудовий музикант. 

Ми намагаємося не розділяти дітей і приділяти їм однаково достатню кількість часу. Звісно іноді в нас це виходить погано через роботу або втому. Але таке воно сімейне життя і  батьківство. 

Я зайнялася розвитком ресторану. Антон управлінням власної фірми по дизайну. Ми обоє змогли стати успішними у своїй справі й це нас дуже радує. 

Сьогодні у мене вихідний. Діти вже повернулися зі школи й розійшлися по своїх кімнатах. Я сиджу за обіднім столиком на кухні та п'ю каву. 

— Мамо, Поглянь що я намалювала! — прибігає до мене усміхнена дочка з листком у руках. 

— Що там мила? — усміхаючись запитую беручи до рук аркуш на якому намальована  дуже гарна квітка. — Дуже гарно, мила. — Я кладу руку на Златину щічку й погладжую її великим пальцем. 

Дівчинка широко мені всміхається й хихоче. З кімнати прибігає Гришко. 

— Мамо а, та тато скоро буде вдома?

— Не знаю милий, він говорив що затримається, — відповідаю я. 

Спостерігаючи за тим як супиться дитяче личко.

— Гей, ти чого? — запитую я.

— Просто він обіцяв сьогодні пограти зі мною, — засмучено говорить син. 

— Гришку не сумуй. Давай я з тобою пограю? — запитує дівчинка хапаючи братика за руку.

— Ні я хотів з татом! — далі супиться він, склавши руки на грудях. 

У Гришка сильний характер який він показує час від часу. Як от зараз. До того ж вік. Ми ставимося до дітей як до дорослих. Розмовляємо з ними як з дорослими, але при тому не забуваємо що вони всеодно діти. Наші діти. 

— Синку якщо тато пообіцяв, то значить пограє. Але ти ж знаєш як важливо аби робота була зроблена вчасно. Знаєш. Тому татові довелося сьогодні затриматися. А взагалі ще не вечір! Тому піди поки пограйся з сестрою, а я приготую вечерю й зателефоную татові. Думаю до вечері він встигне приїхати, а після зможе з тобою пограти. Добре? 

— Правда?

— Правда. 

Діти пішли до своєї кімнати. Чоловікові я не додзвонилася. А тому просто написала повідомлення. Доки я готувала вечерю діти встигли награтися й вирішили мені допомогти накрити на стіл. Гришко розкладав тарілки, а  Злата прибори. І саме тоді коли все було готово прийшов Антон. 

—  Родино тато вдома! —  голосно промовив чоловік.

— Тато! — в унісон прокричали діти й побігли йому на зустріч. 

—  Ось це для моєї принцеси, тримай — чоловік вручив маленькій донечці букетик квітів і іграшку. 

— А це для справжніх лицарів, — сказав Антон вручаючи Гришку набір обладунків. - Ну що готовий сьогодні грати?

—  Так! —  радісно вигукнув хлопчик.

—  Так, а тепер дружненько мити рученята, — тихо сказав він дітям й вирівнявся. 

— Привіт, ти саме вчасно вечеря готова. Ми з дітьми щойно накрили стіл. 

— Ідеально. А ось це для моєї коханої дружини, — підходячи ближче Антон невідомо звідки дістає букет лілій. Легкий поцілунок у губи і я тану. 

— Я кохаю тебе, — шепочу йому широко всміхаючись.

— І я тебе, — відповідає він. 

— А ми все бачили, — сміється Гришко.

— Ах ви маленькі прокази! — Антон скорчив гримасу й награно кинувся в бік дітей наче звір. Діти почали  заливалися сміхом тікаючи. 

Я поклала квіти у вазу. Після ми всі повечеряли й влаштували ігровий вечір. Діти задоволені, а ми з чоловіком щасливі. Здається кожен із нас отримав те про що мріяв, а то й більше. 

Дорогі читачі! Це вже остаточний фінал історії. Дякую всім тим хто чекав на нові глави)). 

З любов'ю ваша Ганна...

До нових зустрічей в нових історіях.