Глава тридцать третя. Антон

Я сидів у своїй машині нервово постукуючи великим пальцем по керму все ніяк не наважуючись піднятися до себе у квартиру. Ще на мене чекає кохана жінка та як виявилося чужою дитина. Я не міг повірити в те що мене обдурили. Я й не вірив спочатку, але з плином часу сумніви гризли нутро й розповсюджували в мізках сумніви стосовно правди.  

Я не знав як діяти далі, а головне як поговорити з Юлею. Вона запевняла мене в, тому що Гришко мій син і я їй вірив. Я так сильно закохався в дівчину що думав зможу прийняти її навіть з чужою дитиною, але реальність виявилася інакшою. Можливо справа полягала в, тому що мене обдурили? 

"Хоча як?! Як вона могла? Моя Юля так вчинити не могла!": Крутилися в моїй голові. 

За кілька годин до того... 

— Алло, мамо слухаю! — посеред робочого дня дзвонить мені мама. 

— Синку нам терміново потрібно зустрітися! Я зараз у місті чекатиму тебе в кафе біля твого офісу це дуже важливо! — голос у мами був дещо збентежений сумний і водночас якийсь радісний. Мені стало лячно і я відпросившись спустився у те кляте кафе. Краще б не спускався! 

Мама сиділа в кутку зали за порожнім столом по ній було видно як сильно вона нервує. Мене це налякало. 

— Привіт що сталося? — запитую поцілувавши в щоку у знак вітання. 

— Синку, присядь. В мене для тебе є одна важлива й сумна новина. 

Я сідаю приготувавшись уважно слухати коли мама звідкись із сумки дістала теку та підсунула її до мене ближче. 

— Ось! — мама складає руки в замок на столі й гордовито дивиться на мене. 

Я беру теку в руки й відкриваю. В середині аркуш паперу з тестом ДНК. Негативним тестом ДНК! Я кілька разів перечитую побачене не вірячи власним очам. 

За результатами тесту Гришко не є моїм сином. 

— Звідки це в тебе? — розлючено запитую у мами. 

— З клініки. Я взяла волосся Гришка коли останній раз була в тебе вдома. І твоє коли ми востаннє бачились. Після пішла й зробила тест. І як бачиш не дарма! Мені одразу ця дівка не сподобалася! 

— І тому ти вирішила підробити тест? — запитую я. 

— я нічого не підробляла! — заявила мені жінка, а після більш ласкаво додала, — Синку я розумію, ти довіряв їй та покохав, але вона не та дівчина. 

— Якщо вона не та то хто ж тоді "та"? М? Скажи мені, мамо? Я повірити не можу в те що ти так підло вчинила. Я сподівався що з часом ти приймеш мій вибір але, мабуть, я помилявся. 

¯ Антоне! Я ж... 

— Годі нічого не хочу чути! 

Розлючений я вийшов з кафе навіть не прощаючись із мамою. Повернувся на роботу я сам не свій. Злий розгублений і розбитий. Я не знав кому вірити й досі  не знаю. 

Не встиг я переступити поріг квартири як мені на зустріч вибігла Юля з дитиною у руках, а після радісний вигук. 

— Тато! — змусив мене завмерти. 

Гришко щойно назвав своє перше слово і це слово — тато!

— Антоне, ти почув? Наш син щойно вимовив своє перше слово! — радіючи й ледь не плачучи сказала Юля. 

Щось всередині мене надломилося й забувши про все я підійшов та взяв малого на  руки. Очі запекли я відчув що ось-ось заплачу. 

— Ану повтори що ти щойно сказав! — усміхаючись говорив я до сина. 

— Тато! — повторив Гришко. 

На якийсь час я геть забув про той клятий ДНК. Я побавився з сином допоміг Юлі його вкласти, а після ми вдвох пішли у спальню де я ще деякий час не згадував про тест. 

Дівчина мирно сопіла лежачи головою в мене на грудях та мені все не спалося. В середині з'явилася якась пустота і я поняття не мав як її закрити. 

Минув цілий  місяць, а я так нічого й не вирішив. З Юлею я так і не поговорив. Розумно, мабуть, було б зробити повторний тест, але я сумнівався. Я сумнівався тепер у всьому і в усіх. 

З батьками бажання говорити не було з Юлею не міг, залишився лише один варіант друзі. В якому я теж певен не був. 

— То ти думаєш що...? — не закінчив речення ігор. 

— Не знаю,— втомлено відповідаю йому тим самим закінчуючи речення. 

— Тох, ну тут рішення на мою думку лише одне поговорити з Юлею і зробити повторний тест. Більше варіантів я не бачу! — заявляє Сашко у якого як виявилося і  в самого скоро дитина з'явиться. 

— Ти маєш рацію, але я не знаю як! 

— Звичайно Тошенько, звичайно! Спокійно й без агресії, — говорить мені ігор у якого найдовші стосунки тривали місяць. 

Сьогодні нашому сину виповнилося пів року. Цікаве слово — нашому. Бо його ще треба підтвердити. З дівчиною я ще не встиг поговорити. Все відтягував знаходив причини чому не варто. Одним словом чинив як боягуз! І сильно за це поплатився. 

Юля зайшла в дім і на якийсь час зникла. Я розмовляв з татом про машину коли на порозі дому з'явилася Юля з аркушем паперу у руці та червоними від сліз очима. 

— Антоне! Що це! — запитує дівчина трясучи в руці папірець з аналізом ДНК.