Глава трицята. Юля

Поруч з нами з'являється невідомий чоловік з камерою у руках якою щойно нас сфотографували. В моїй голові одразу з'являється догадка і я  запитую у чоловіка. 

— Антоне хто цей чоловік? — я уважно розглядаю незнайомця.

Середнього зросту, стильно вдягнений, акуратно причесаний, схожий на гея, — одразу видно творча людина.

— О, прошу вибачення за цей конфуз! Ви просто так гарно в кадрі виглядали що я не стримався й сфотографував вас,— заговорив незнайомець з легким англійським акцентом в мові. — Мене звуть Даніель, я фотограф.  Ваш чоловік найняв в для сьогоднішньої фотосесії.

— Фотосесії!? — почувши це слово я не аби як здивувалася й зраділа. — Як ти...!? Це ж одна з моїх мрій! — радощі переповнюють мене тому я не втримуюсь і кидаюся на шию до Антона з поцілунком в губи.

— Радий що тобі подобається! — тихо шепоче чоловік мені на вухо, а в мене в животі починає скручувати від його шепоту. Нервово усміхнувшись відсторонюю й підходжу до фотографа.

— Ну то що почнемо? Мене цікавить чи є у вас вже якийсь план фотосесії? — цікавлюся я.

— Так ми з вашим чоловіком заздалегідь обговорили кілька ідей і підготували все для їх втілення. Але якщо маєте якісь побажання, то я готовий вислухати, — відповідає мені  Даніель з усмішкою на обличчі. 

— Ем. Давайте спершу те що ви запланували зробимо, а потім можливо в мене  залишиться кілька ідей. Підходить? — говорю я голосніше аби й Антон міг добре почути. 

Оглядаюся на чоловіка й бачу як він усміхається  тримаючи руки в кишенях штанів.  Я легенько кивнула головою й Антон підійшов до нас й поклав свою руку на мою талію.

— Ну що ж  розпочнемо? Так ану не рухайтеся... Антоне трішки голову в бік дружини... так!  Юлю глянь на чоловіка. Чудесно, просто чудесно! Ви дуже фотогенічна та гармонійна пара! — говорить нам фотограф.

Близько трьох годин тривала фотосесія по задуму фотографа й Антона. Чесно кажучи це виявилося більш втомливо ніж мені здавалося доти. Але я була задоволена результатом. Коли Даніель повідомив що ми відфотографували все що було задумане я хоч і була трошки втомлена й соромилася все ж вирішила спробувати.

 — Даніель! Слухай в мене є ще одна ідея для фото... яку... ну я  б хотіла... — почала я комкаючи руками тканину сукні. 

 Фотограф глянув на мене зацікавленим поглядом, а потім лукаво всміхнувся присунувся ближче.

— Це щось еротичне? — тихо запитав.

— Ну типу того, — тихо відповіла.

— Хм! Мила тут немає чого соромитись! Якщо хочеш показати нам камеру пристрасть, то показуй!  В цьому нічого такого! Тим паче коли маєш таку вроду як в тебе й твого чоловіка,  — він випрямився й заговорив трошки голосніше. — Ну то що якого саме стилю хочеш фото? НЮ?

— Ем. Поки ні. Я ще не готова аж до такого відкритого формату! Я хочу щось на межі.  Щось таке... Як...

— Я зрозумів тебе! — він усміхнувся. — Йди до чоловіка й скажи йому нехай розстібне ґудзики на сорочці й ремінь на штанах нехай відкриє. А  тобі поки нічого робити не варто, — закомандував фотограф.

В мене давно була  така ідея фотосесії. Ще до появи Антона. Але для її втілення постійно чогось не вистачало то фотографа, то партнера, то грошей. Я пояснила чоловікові що робити й ми почали фотографуватися. Даніель не збрехав і дійсно зробив усе та як мені хотілося в фантазіях. Ну що скажеш він дійсно — майстер своєї справи!  Антонові теж прийшлася до смаку моя ідея. Він допомагав придувати сюжетики, пози. Ще півтори години роботи й ми всі змучені та зголоднілі поїхали по домівках ну я так спочатку подумала. Чоловік частково розрахувався з фотографом пояснивши що такі були умови. Половина суми після зйомки інша після отримання фото.

— Ну що тобі сподобалося? — слідкуючи за дорогою запитує мене Антон поки ми їдемо додому.

— Так! Дуже! — під ефектом від пережитого радісно вигукую.

Решту дороги я ділюся своїми враженнями від фотосесії. Розказую про якісь окремі моменти які мені запам'яталися. Антон теж ділиться зі мною враженнями.

— Так. Але  особливо мені сподобалися останні кадри. Взагалі вся ідея з фотографіями, — говорить чоловік з лукавою усмішкою.

Я нічого не відповідаю, а лише задоволено усміхаюся. В мене й сумнівів не було в тому, що йому сподобається. Ми під'їжджаємо до одного з невеличких кафе в центрі міста.

— Приїхали! — повідомляє Антон глушачи мотор і відстібуючи пасок безпеки.

— А ми хіба не додому? — дивуюся я.

— Ні! І не скоро поїдемо. В мене ще є кілька планів на сьогодні. Я вирішив вбити кількох зайців одночасно. І побачення організувати й від сина відпочити. Не дивися на мене так! Тобі потрібен цей відпочинок. З мамами я про все домовився! Добре, ходімо вже, бо я дуже зголоднів! — чоловік вилазить з машини та відчиняє мені дверцята  потім подає руку.

Після слів Антона про сина в мене в середині з'явилася якась гіркота і відчуття провини перед сином. Гарний настрій зник як і метелики у животі. Він ще маленький і йому потрібна мама! А  я тут розважаюся. А якщо йому погано там без мене? І що значить якщо! До кафе я заходжу вже понурою. Ми сідаємо за столик і нам приносять меню.  Я мляво оглядаю його вміст, а потім кладу на стіл і звертаюся до чоловіка.

— Антоне, дякую за такий чудовий ранок. Але я хочу додому.

— Чому щось не так? — чоловік дивиться на мене переляканими очима.

— Ні! Просто... Я мама. Там Гришко він...

— З ним все чудово! Не віриш прямо зараз подзвони мамі по відео зв'язку і переконайся. Юль! В цьому нічого такого не має, це нормально що батькам час від часу потрібен відпочинок від дітей, — чоловік накриває своєю долонею мою. Його рука приємно гріє. — Я знаю що як мамі тобі важко залишити сина. Але як жінці тобі це потрібно.

— Не знаю. Це якось... — в мене не виходить підібрати слова.

Мозком я розумію що Антон правий. Я й сама помітила що забагато часу наодинці з сином починають мені шкодити, але ці відчуття в середині. Не дають мені спокою. Мені постійно здається що щось може статися погане.