Глава двадцять сьома. Юля

Нічого не було. Я не змогла. Спинила його в останній момент. Заплакав наш син і він пішов його заспокоїти, а я залишилася одна в напівтемній кімнаті лежати на ліжку. Дихання збилося, обличчя розчервонілося. 

Коли я нарешті зізналася Антону що соромлюся показувати йому своє більше не ідеальне тіло то відчула сильне полегшення. Мабуть, це і стало причиною що  мене розв'язався язик і я промовилася йому про новий комплект білизни який він мене майже силоміць змусив приміряти й показатися йому у ньому. 

Спочатку я відчула сильну невпевненість та страх, потім в мені прокинувся азарт. А потім знову страх коли побачила своє відображення у дзеркалі ванни. Та він щезнув у той самий момент коли я переступила поріг кімнати й зачинила за собою  двері. Побачивши реакцію чоловіка на мою появу залишилася лише невеличка розгубленість. 

Його погляд, напружене тіло, гаряче дихання й слова додали упевненості та розпалили мене, змушуючи метеликів почати злітати десь в районі живота. Через це я чомусь відчувала себе так ніби уперше збираюся  оголитися перед чоловіком.

Він хотів мене такою якою я зараз є. Я бачила це фактично відчула фізично. І я його хотіла не менше. Але... 

В один момент в моїй голові щось клацнуло і я спинила його й сказала що зараз не можу.  Я бачила що слова давалися йому важко не лише через уривчасте дихання

— Усе гаразд. Я почекаю, — сказав Антон і відсторонившись пішов до сина. 

Щойно за ним замкнулися двері я схопилася за обличчя й мало не завила в голос від досади. В той момент я відчула себе найбільшою дурепою у світі. 

Антона довго не було. Плач Гришка давно стих і здається я чула як грюкнули двері туалету. І я прекрасно розуміла чому він пішов саме туди. З ним то все зрозуміло, а от що мені було робити у той момент я не знала. 

Бажання в мені вже було розпалене і задовольнити його могло лише те чому я завадила. 

Чесно не скажу в який момент в мені прокинувся цей комплекс, але він мені дошкуляв, дуже! 

Мабуть, це почалося ще в пологовому. Я лежала у палаті з ще трьома жінками. Хоча жінкою серед нас чотирьох можна було назвати лише тридцяти п'яти річну Катю яка народжувала вже третього. Іншим двом дівчатам було не більше двадцяти п'яти. Якось у вечері ми розговорилися й виявилося що я єдина первородка в палаті. 

Вони й нарозповідали мені історій про те що чоловіки втрачають інтерес до жінки після пологів. Потім історії потрапляли в інтернеті. На основі цього я почала у собі сумніватися й накручувати себе як виявилося даремно. 

Відвідувати психотерапевта я припинила ще бувши на восьмому місяці вагітності. Спочатку через ускладнення потім часу бракувало, а ще пізніше взагалі якось зрозуміла що мені то ні до чого. 

Звісно ж це не правда, але мені подобається думати що його допомога мені не потрібна. 

Коли Антон повернувся в кімнату я вже лежала у ліжку під легкою ковдрою й удавала що сплю. Чоловік обережно ліг поруч, поцілував мене в маківку й ліг поруч. За кілька хвилин у тиші було чути його рівне дихання й тихе сопіння. 

Я ж не спала майже усю ніч.  Кілька разів я вставала попити води, три рази прокидався Гришко, а ще я просто не могла заснути. Все думала про те що було б якби я не спинила Антона. Чому я це зробила й гадала як саме це відразиться на наших відносинах завтра. Я заснула непомітно й швидко приблизно десь під ранок. 

Я прокидаюся сама в порожньому ліжку. За вікном вже давно розвиднілося. З-за щільно зімкнутих штор в кімнату прокрадаються сонячні промінчики трохи освітлюючи кімнату. Тягнуся до телефону на екрані показує першу годину дня. 

Шокована побаченим відкидаю телефон від себе на ліжко. Протираю обличчя, потягуюся й встаю з ліжка. Одягаю на оголене тіло свій халатик який я точно пам'ятаю вчора з підлоги не підіймала, а зараз він охайно покладений на комодик біля моєї сторони ліжка. Наблизившись до дверей чую кілька голосів. 

На кухні за столом сидять батьки Антона. Перед ними стоїть тарілка з вівсяним печивом та дві чашки чаю. Антон сидить навпроти й бавить Гришка в себе на колінах. 

— Доброго дня! Милий чому ти мене не розбудив? — нерішуче я підходжу до Атона й торкаюся його плеча. 

Мене насторожує та турбує присутність сторонніх у квартирі. Так я знаю що це батьки чоловіка якого я кохаю, але все ж для мене вони чужі. Тим паче в момент коли я виглядаю не дуже. 

Взагалі для мене сторонніми після народження сина стали всі окрім чоловіка й само собою Гришка у квартирі. Соромно зізнаватися, але сторонньою людиною я вважала навіть свою маму яка час від часу дуже заважала своєю допомогою чи порадами тоді коли її про це ніхто не просив. 

— Ти так солодко спала що я не схотів тебе будити. Тим паче сьогодні й завтра в мене вихідний. А отже тобі не варто сильно переживати про хатні справи й сина. Я непогано зі всім справляюся. Так? — Антон поглянув на сина, а той у відповідь йому всміхнувся. — Підеш до мами? От тримай і сідай! 

Чоловік передав мені в руки Гришка й відсунув мені стілець аби я присіла, а сам пішов до кухні й відчинив верхню шафку. 

— Мила тобі кави чи чаю? — запитує Антон. 

— Чаю, будь ласка! — відповідаю і всміхаюся. 

Гришко починає капризувати в мене на руках, Антон ставить на стіл поруч чашку й бере сина на руки. 

— Я піду його вкладу, а ти поки пий чай, з батьками побалакай, добре? 

— Може давай я? — привстаю зі стільця та чоловік рукою показує аби я сіла. 

— Не треба! Я сам. Це і мій син також. Все пий чай доки гарячий, а ми пішли, — Говорить мені  Антон з таки милим виразом обличчя. 

Коли чоловік зникає за дверима дитячої то в повітрі повисає тиша й з'являється напруга. Я беруся пити чай. Що не кажи, але чай в Антона виходить відмінний. 

— Як у мами справи? Давненько її не бачила. 

— Нормально. Нещодавно їздила до своєї сестри, моєї тітки. 

— Це добре. А як у тебе справи? Як тобі живеться ролі мами та дружини? А, пробач забула ви ж не одружені, — жінка скривила ніби винуватий вираз обличчя.