Глава двадцять п'ята. Антон

Думка про те що з появою дитини в моєму житті майже нічого не зміниться виявилася хибною. Воно змінилося. Кардинально! 

Навіть ще до самого народження сина моє життя розділилося на до і після. Не буду брехати що жодного разу не шкодував. Шкодував. Шкодував у ті моменти коли бачив сльози Юлі. Коли вислуховував дорікання батьків, чекаючи на висновки лікарів у лікарні коли у Юлі була загроза викидня. Шкодував коли бачив і навіть трошки відчував той біль який дівчина переживала під час пологів і навіть після. В ті моменти мені хотілося повернути час назад.

Але й хорошого було не мало. Вагітність Юлі не аби як нас зблизила. Фактично вона і звела нас разом. Мені дуже подобалися наші розмови вечорами у ліжку чи сидячи на дивані. Кулінарні батли після яких здавалося на Юліній кухні пройшов табун слонів залишаючи після себе хаос і купу бруду. Та підтримка яку надавала мені дівчина в перші тижні роботи. Те як ми сварилися через дрібнички для дитини. Як гуляли магазинами обираючи перший одяг, меблі, іграшки. Як вона засинала у мене на плечі під час перегляду фільму. І ще купа різних дрібничок які зрозумілі лише нам.

Мене підвищили по роботі зробивши замдиректором в одній фірмі акції якої викупив мій начальник з-за кордону. Мені пообіцяли якщо добре управлятимусь, то підвищать до одного з директорів. Поєднувати нову роботу і сімейне життя важко.  Особливо після народження дитини.

Ми з Юлею звісно готувалися до батьківства. Читали книги, відвідували курси молодих мама і татусів, але виявилося що того все одно не достатньо. Завжди знайдеться у вихованні чи догляданні дитини момент коли ти не знаєш що робити.

Я намагаюся робити усе що в моїх силах аби допомогти Юлі з дитиною. Не тільки, тому що бачу як їй важко самій, а й, тому що мені це самому подобається. Яким би я утомленим не був це мій обов'язок доглядати за сином. Годувати, купати, міняти підгузки та бавити. Коли я все це роблю то всередині мене з'являється таке дивне відчуття. Коре властиве напевно кожному батьку чи матері які люблять своїх дітей. 

Повертаючись з роботи я вирішив заскочити у квітковий магазин, щоб купити Юля букет квітів. Я саме розраховувався на касі за букет коли мій телефон задзвонив. 

— Вибачте! Алло слухаю! — перепрошую у продавчині й беру слухавку.

— Привіт синку як справи? Ти обдумав мою пропозицію?

— І тобі привіт мамо! Так обдумав і моя відповідь залишається такою ж. Ні! — втомлено говорю їй.

— Можливо ти краще все ще раз обдумаєш? — наполягає на своєму мама.

— Мамо я тобі вже сотий раз повторюю. Ніякого тесту ДНК робити я не буду! Тим паче таємно. Я довіряю своїй дружині, — твердо заявляю я.

— Вона тобі ніяка не дружина ви навіть не заручені! — обурюється мама.

— Поки що, — коротко кидаю я.

— Що ти маєш на увазі? Синку... 

— Матусю я зараз трохи зайнятий договоримо пізніше. Бувай! — перебивши маму кажу й вимикаюся. Важко зітхаю розплачуюся за букет і їду додому з важкими думками у голові.

На порозі мене зустрічає утомлена, але усміхнена Юля.

— Привіт, любий! — каже дівчина пошепки й цілує у щоку.

— Привіт, мила! А чого пошепки? А і це тобі до речі, — вручаю їй букет ромашок й заходжу у квартиру.

— Я Григорія щойно вклала. Голодний? В мене сьогодні вийшло на кухні попоратися й дещо приготувати, — гордо повідомляє мені Юля

— Нічого собі! Яка ти молодчинка, — хвалю її пошепки. — я мити руки й одразу на кухню.

— Добре я поки накладу.

Ще переступивши поріг квартири я відчув аромат печеного м'яса. Він настільки добрий що в мене аж живіт завуркотів від голоду. Помивши руки з милом йду до кухні де на мене вже чекає Юля з накритим столом.

— Виглядає просто неймовірно й дуже апетитно, — кажу пошепки.

 — Рада що тобі подобається. До речі на кухні можеш говорити нормально. Лише головне не кричи, — посміхаючись каже мені дівчина. 

Дивлюся на неї й налюбувалися не можу. Навіть в розтягненій та заляпаній футболці й в піжамних штанах вона залишається для мене найгарнішою у світі дівчиною. І я не втомлююся їй про це щодня нагадувати. Бо я помітив що після того, як Юля народила вона дещо дивно себе почала поводити. А саме комплексувати стосовно своєї зовнішності. Так у неї тепер на тілі є розтяжки й через недосип чорні кола під очима, а ще волосся трошки порідшало, але вона все одно залишилася тою самою привабливою дівчиною для мене. Тільки трішки менше впевненою, але нічого я думаю це можна виправити.

 Ми їмо у цілковитій тиші кожен у своїх думках. 

— МММММММ! М'ясо просто божественне! Пальчики оближеш! — задоволено жуючи почав говорити першим я.

— Рада що тобі сподобалося! Знаєш приємно все ж таки повернутися до улюбленої справи. Навіть з дитиною на руках, — на шоках дівчини з'явився легкий рум'янець. 

— До речі як справи у ресторані? — вирішую поцікавитися у неї пригадавши що десь в інтернеті бачив про нього статтю.

— Знаєш на подив дуже добре! Управляючі яких я знайшла дуже добре справляються зі своїми обов'язками. Нещодавно до речі до нас  у ресторан приїздив один відомий кухар якому прийшлася до вподоби наша концепція роботи. Шкода звісно що я особисто не змогла з ним зустрітися, але мені електронною поштою прийшло запрошення в ресторан. І ще пропозиція співпраці, — Юля розповідає мені все це і її очі сяють.  

— А чого ти тоді з ним не зустрілася коли він приходив? — не второпавши запитую.

— Бо зайнята була, — каже Юля і ми чуємо плач. — Я сходжу заспокою, а ти їж спокійно.

Через десять хвилин дівчина повертається, я вже доїв вечерю й просто сиджу чекаючи на дівчину.

— Я дала йому пити трохи поколисала і він знову заснув. Схоже він нарешті звикає до режиму це добре. 

— Я теж так думаю. Матимеш трошки більше вільного часу, — кажу я.

— Ну тут можна посперечатися, але не буду, — відповідає дівчина прибираючи зі столу.

— Давай допоможу.